BooksUkraine.com » Публіцистика » Вибір, Едіт Єва Егер 📚 - Українською

Читати книгу - "Вибір, Едіт Єва Егер"

24
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Вибір" автора Едіт Єва Егер. Жанр книги: Публіцистика / Наука, Освіта. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 99
Перейти на сторінку:

— Хто спробує тікати — буде застрелений! — кричать нам. — Хто впаде позаду — буде застрелений.

Нас знову не вбили. Як таке може бути?

Ми маршируємо.

Це Марш смерті, від Маутгаузена до Ґунскірхена. Це найкоротша відстань, яку нас змушували долати пішки, але ми йдемо на останньому подиху. Лише одна сотня з двох тисяч дістанеться пункту призначення живими. Ми з Маґдою чіпляємося одна за одну, рішуче налаштовані залишатися разом, залишатися на ногах. Щогодини сотні дівчат падають у канави обабіч дороги. Їх, надто слабких чи надто хворих, убивають на місці. Ми схожі на білі пір’їнки кульбабки, які осипаються або відлітають за вітром, і лише кілька залишається на її голівці. Я вся — голод.

Кожна часточка мене болить; кожна часточка мене заніміла. Я не годна зробити ще один крок. Усе моє тіло болить так нестерпно, що я не можу відчувати власні рухи. Я — один суцільний згусток болю, сигнал, який іде сам до себе. Я усвідомлюю, що перечепилася, лише коли руки Маґди та інших дівчат піднімають мене. Вони сплели свої пальці, утворивши живе крісло.

— Ти розділила з нами свій хліб, — каже одна з них.

Я не розумію, що вона таке каже. Чи я колись взагалі куштувала хліб? Та потім пам’ять повертається до мене. Наша перша ніч в Аушвіці. Менґеле замовляє музику, Менґеле замовляє мій танок. Це тіло танцювало. Цей розум мріяв про оперний театр. Це тіло їло хліб. Саме я крутила думку в голові тієї ночі та прокручую її знову зараз: Менґеле вбив мою матір; Менґеле дозволив мені жити. І зараз дівчина, що рік тому ділила зі мною шкоринку хліба, впізнала мене. Вона витрачає останні сили та сплітає пальці з Маґдою та іншими дівчатами, аби підняти мене у повітря. Таким чином Менґеле дозволив цьому відбутися. Він не вбив жодну з нас тієї ночі чи будь-якої іншої. Він дав нам хліб.

Розділ 6

Обрати стеблину трави

Завжди є пекло гірше. Така наша винагорода за те, що ми вижили. Ми зупиняємося вже у таборі Ґунскірхен. Це підрозділ табору в Маутгаузені, кілька дерев’яних будівель у заболоченому лісі неподалік від села. Табір було побудовано, аби розмістити кілька сотень поневолених працівників. Зараз тут натовп з вісімнадцяти тисяч. Це не табір смерті. Немає газових камер, немає крематорію. Але немає й сумніву, що нас сюди привели саме померти.

Уже важко розрізнити, де живі, а де мертві. Хвороби ходять між нами та потрапляють усередину наших тіл. Тиф. Дизентерія. Воші. Відкриті рани. Плоть на плоті. Та, що ще жива, і та, що вже гниє. Напівз’їджена туша кобили. Їж її сирою. Кому потрібен ніж, щоб відрізати шматки плоті? Просто відгризай від кістки. Спи третя знизу на переповненій дерев’яній конструкції чи на невкритій багнюці. Якщо хтось під тобою помирає — спи собі далі. Немає сил відтягувати померлих. Тут дівчина в конвульсіях від голоду. Там стирчить стопа, чорна, прогнила наскрізь. Нас загнали у вологий густий ліс, аби вбити велетенським спалахом, підпалити нас всіх. Це місце повсюди оснащене динамітом. Ми чекаємо на вибух, який поглине нас у своєму полум’ї. Поки ми чекаємо на спалах, нас убивають голод, лихоманка, хвороби. На весь табір лише один нужник з двадцятьма дірками. Якщо не можеш дочекатися своєї черги випорожнитися, тебе застрелять на місці, поруч із твоїми екскрементами. Сміття горить, розповсюджуючи задушливий дим. Земля — болотяна яма: якщо не маєш сили йти, твої ноги потопають у в’язкій суміші багнюки та лайна. Минуло вже п’ять чи шість місяців після Аушвіцу.

Маґда фліртує. Це її відповідь на запрошення смерті. Вона знайомиться з французом, юнаком з Парижа, який до війни жив на Рю де щось таке, за адресою, яку я обіцяла собі не забути. Навіть у самій гущині цього жахіття між людьми народжується хімія, пульсує їм у горлі, осяює їхні обличчя. Я спостерігаю, як вони розмовляють, ніби сидять у літній кав’ярні й подзенькують маленькими тарілками. Саме так поводяться живі. Наші таємні вібрації протистоять страхові, наче кремінь. Не руйнуй свій дух. Підніми його, наче факел. Скажи французові своє ім’я, сховай його адресу, смакуй її, жуй, наче хліб.

Уже за кілька днів перебування у Ґунскірхені я одна з тих, хто втратив здатність ходити. Хоч я цього не знала, але я зламала спину (навіть дотепер я не розумію, коли отримала цю травму та яким чином). Лише відчуваю, що залишки моїх сил вичерпано. Я лежу назовні, дихаю важким повітрям, моє тіло переплетене з чужими, всі ми в купі, дехто вже мертвий, дехто мертвий уже давно, дехто, як я, ще ледве дихає. Я бачу речі і розумію, що вони нереальні. Вони перемішані з тими, які відбуваються насправді, але не мають відбуватися. Мама читає мені. Скарлетт плаче: «Я любила те, що вигадала собі сама». Тато кидає мені птіфур. Клара починає грати концерт для скрипки Мендельсона. Вона грає біля вікна, аби перехожі її почули, підняли свої обличчя до неї, аби привабити їхню увагу, якої вона так жадає, але не може просити відкрито. Таке відбувається з живими. Ми натягуємо струни, аби вони вібрували за нашою потребою.

Тут, у пеклі, я спостерігаю чоловіка, що їсть людську плоть. Чи змогла б я це зробити? Чи зможу я прикласти розтуленого рота до шкіри, що висить на людських кістках, та жувати заради свого життя? Я бачила, як плоть паплюжать з непростимою жорстокістю. Бачила, як хлопчика прив’язали до дерева, й офіцер СС прострілює йому стопи, долоні, руки, вухо. Невинне дитя — їхня мішень для тренування. Бачила вагітну жінку, яку якимось дивом не вбили ще по прибуттю в Аушвіц. Коли в неї почалися пологи, офіцер СС зв’язав їй ноги. Ніколи не бачила агонії страшніше. Спостерігаючи голодну людину, що їсть плоть мертвої людини, я відчуваю, як жовч підіймається стравоходом і в очах темніє. Я не можу цього зробити. Але я мушу їсти. Я мушу щось з’їсти, інакше помру. З перетоптаного багна росте трава. Я дивлюся на стеблинки, вони різної довжини і відтінку. Я їстиму траву. Оберу цю стеблинку трави замість он тієї. Я займу свій розум цим вибором. Ось що означає обирати. Їсти чи не їсти? Їсти траву чи їсти плоть? Їсти цю стеблинку чи іншу? Більшість часу ми

1 ... 24 25 26 ... 99
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибір, Едіт Єва Егер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вибір, Едіт Єва Егер"