Читати книгу - "Як я закохалася в єті, Олеся Глазунова"

Розділ 15. Квіти для Квітки

– Думаю, що тут усе однозначно, – взяв слово ректор університету. – Дівчина серед поля на блакитному тлі неба намальована професійно, а ось другий малюнок дещо не вдався. Можливо, був гарний задум намалювати художника, який пише картину, але якась рука закоротка та не зрозуміло, як ті всі деталі поєднані з чоловіком. Одним словом, Матвій намалював дуже гарний патріотичний малюнок та однозначно ми його будемо висувати на стипендію Президента України.

– Так, ви праві, що малюнок українки на блакитно-жовтому тлі дуже гарний та професійно виконаний, але це робота команди Софії Перлини, – мовив Віктор Васильович, поглядаючи, як здивувався ректор, а у Матвія заходили жовна. – Саме вона заслуговує, так як ви відмітили, на цю стипендію. Студенти були у однакових умовах та продемонстрували свої здібності та талант.

– Але ж яка гарна задумка – намалювати художника. Ну, рука трохи закоротка, але, можливо, то такий задум, можливо, то художник-інвалід, – недолуго намагалася врятувати ситуацію Маргарита Квітка та вплинути на рішення ректора.

– Хм... Я ще не знайомий зі Софією Перлиною, але робота, дійсно, достойна, – мовив ректор, розуміючи, що не зможе вже дати задню та клопотати за студента, який відверто слабший.

– До речі, та картина, про яку ви запитували, оті дзвіночки, також належить пензлю Софії Перлини. І студентська виставка поповниться ще двома роботами цієї студентки, – мовив Віктор Васильович, а Матвій від злості зламав олівця, якого крутив у руках.

– Добре, готуйте клопотання. Я все підпишу, – сказав ректор. – Що ж, Софіє, ваші роботи вражають, – звернувся до дівчини, на яку вказав Віктор Васильович, як авторку роботи. – Сподіваюсь побачити ще ваші картини.

– Дякую за високу оцінку, але той малюнок створила не тільки я. Це результат роботи усієї команди, – мовила Софія.

– Приємно, що така обдарована талантом та красою дівчина, ще й така скромна. Тоді, пропоную, на частину коштів Президентської стипендії, яку ви отримаєте, купити частування для тих, хто вам допомагав, – сказав ректор, а в аудиторії почулись схвальні відгуки.

Усі викладачі разом, із ректором на чолі, попрощалися зі студентами та вийшли з аудиторії.

– А тепер попрошу вас ще раз підійти до вікна та висловити свою думку, щодо вашої ж роботи, – мовив Віктор Васильович. Усі студенти ринули до вікна.

– Матвію, що хочете сказати? Чи вдалося вам заповнити своїм малюнком увесь простір? Чи дотрималися пропорцій? Чи змогли втілити усе, що намітили?

– Вважаю, що обличчя художника вийшло гарним, а все інше малював не я, – спробував викрутитися Весельський. Серед студентів його команди пішов невдоволений поголос, бо капітан відверто брехав та перекладав відповідальність за невдачу на інших.

– Зрозуміло. Софіє, а що скажете ви? – звернувся викладач до дівчини.

– По-перше, хочу подякувати усім учасником моєї команди. Ви – неймовірні. Обіцяю, що перша Президентська стипендія піде на смаколики, – звернулась Софія до студентів, які одразу влаштували гучні овації. – Щодо малюнку. Думаю, що нам вдалося втілити задум, але з крейдою працювати важче, ніж з фарбами. Немає вибору відтінків та дещо складніше показати об’єм. Але я задоволена результатом. І вам, Вікторе Васильовичу, дякую за такий чудовий досвід.

– Експерименти це – новий досвід. Ніколи не бійтеся експериментувати. А тепер про оцінки. Учасники команди Матвія отримують за практичне заняття «задовільно», тільки Олена та Ксенія отримають «добре», бо давали слушні поради, але до них капітан не дослухався. Не «відмінно», бо, на жаль, не змогли переконати капітана, – висловлював свою думку викладач. – Учасники команди Софії усі отримують найвищу оцінку. Ви працювали чітко та згуртовано. Кожен зробив свій внесок. Євгеніє, ваша ідея щодо малюнку не дарма була обрана. Чудово придумали. Хлопці вправно виконували чорнову, але не менш важливу роботу. Усе чітко та якісно. Дівчата молодці. Світлано, ви – природжений дипломат. Там, де не пройшло прохання поділитися необхідними відтінками крейди, пішли погрози та шантаж. Для загальної мети, навіть, досить непогано. Але найбільше мене здивувала Злата. Злато, я ж також ваш підписник, – мовив викладач, а дехто з хлопців присвиснув від несподіваної інформації. – То був неймовірний стрім. Наповнений мистецтвом та змістом. Хотілося б побільше таких. І особлива подяка Софії Перлині, не тільки за гарний малюнок, але й за чудову командну роботу. Та екзамен доведеться здавати усім без виключення. У мене немає «автоматів», ви ж знаєте.

Пролунав дзвінок та усі студенти збиралися йти на перерву.

– Ти – молодець! – кинулась Женя з обіймашкаими до Софії.

– Ми усі молодці. Ідея ж була твоя, – мовила Соня.

– Тато, як дізнається, буде щасливий моїм успіхам.

– Вітаю тебе, Софіє. Але не надто зазнавайся. Сьогоднішня твоя перемога – випадковість, – жовчно сказав Матвій.

– Мотя, відвали. Знаєш, надто часті випадковості, стають закономірностями, – не втрималася Женя.

– Дякую, Матвію. Ми були в однакових умовах. Перемога нашої команди чесна, як би це не бісило тебе, – відповіла Софія та пішла до виходу з аудиторії.

Час летів стрімко та наближався період зимової сесії. Соня та Женя насолоджувались студентським життям.