Читати книгу - "Як я закохалася в єті, Олеся Глазунова"

Заліки вони успішно склали. Перший екзамен у Маргарити Іванівни Квітки мав відбутись перед новим роком, а інші, за розкладом, вже в січні.

Квітка не упускала жодного шансу, щоб дошкулити дівчатам. Весельський надто важко переніс поразку. То того ж, його батько заздалегідь усім роздзвонив, що його син має отримати стипендію Президента, а тут не склалося. Матвій вислухав чергову полум’яну промову батька, що його єдиний син – нездара та ганьбить такого поважного батька. Матвій пішов з дому і кілька днів та жив у Квітки, чому вона раділа несказанно.

Дівчата розуміли, що на екзамені Маргарита Іванівна може зробити будь-яку провокацію. Вона побоїться щось викинути у бік Жені, бо її матір працювала в цьому навчальному закладі, а тато – не остання людина в місті. А ось Соні дісталося.

Екзамен складався з теорії та практики. Марк Борисович попросив Віктора Васильовича бути присутнім на екзамені на що чоловік мав повне право, як завкафедрою.

Практичне завдання полягало у створенні малюнку предмету, який підбере викладач.

Теорію Соня здала на «відмінно», бо її відповідь про особливості манери письма Клода Моне слухали всі присутні, забувши про те, що їм самим необхідно готуватись до відповіді. А ось з практикою виникла підстава.

Маргарита Іванівна кожному із студентів самостійно обрала якийсь предмет: глечик, вазу, кулю. В комплекті до кожної речі йшла квітка. Комусь штучка, комусь жива. Усі завдання були різними. Необхідно було намалювати композицію за сорок хвилин, дати їй назву та презентувати свою роботу.

Настала черга Соні, саме до неї зі старою кришталевою вазою та зів’ялою трояндою взяла путь Маргарита Іванівна. Жінка демонстративно упустила вазу, яка розбилася об підлогу, а з троянди, яка і так мала непрезентабельний вигляд, зірвала пелюстки та кинула їх поверх розбитого кришталю.

– Ой, яка невдача! А це ж єдина композиція лишилася. Не знаю, навіть, що ж робити, – награно мовила Квітка, зловтішаючись.

Віктор Васильович та Женя вже готові були щось сказати, але Соня показала жестом, що не треба.

– Маргарито Іванівно, не переймайтесь. Мені достатньо того, що є, – відповіла Софія. Дівчина лукаво усміхнулася, зняла планшет з мольберта, сіла на підлогу та почала малювати, наче так і треба.

У момент, коли Віктор Васильович викликав Квітку на розмову не для чужих вух, щоб з’ясувати що то було, Соня підбігла до роботи Жені та намалювала усе необхідне. Жені лишилось тільки додати кілька штрихів. Софія малювала свою картину олівцем, сидячі на підлозі. Інші студенти не могли бачити результат її роботи.

Коли час було вичерпано, Віктор Васильович та червона, мов буряк, Маргарита Іванівна попросили студентів виходити по черзі та представляти свої картини.

Прийшла черга Євгенії презентувати картину.

– Назва моєї картини – «Пристрасть і кохання». Пристрасть символізує кульова блискавка, а кохання – червона троянда. Я увімкнула уяву та з зобразила полум’яну об’ємну сферу, замість помаранчевої.

– Цікаво і символічно, – підмітив завкафедрою.

– Але ж це не ваш малюнок. Як я вам можу поставити оцінку за це? – прогарчала Маргарита Іванівна.

– Завдання було намалювати та представити свою роботу. Моя картина перед вами. А щодо того чи не моя, то… ви закриваєте очі на ті картини, які демонструє Матвій Весельській. У цій картині самка моєї роботи. Я придумала ідею, як надати картині змісту па презентувала її. Впевнена, що моя оцінка має бути не менше, ніж «добре», таврувала кожне слово Женя.

– Добре, можете бути вільні, – процідила крізь зуби Квітка.

Женя та інші студенти, з якими товаришувала Софія, не бажали виходити з аудиторії. Вони чекали на її презентацію та усім кортіло дізнатися, що вона намалювала.

– Моя картина має назву «Розбиті мрії квітки». Я малювала олівцем, щоб додати трагічності та показати, що й квіти можуть мати сіре життя. Чому ж така назва? Квітка зів’яла від плину часу, її мрією була кришталева ваза з життєдайною водою, але ваза розбилась. Мрії про красу та вічну молодість та захват в очах глядачів, розбилися та повернули квітку у жорстку реальність, – говорила Софія, відкрито дивлячись в очі Маргарити Іванівни, яка ледь стримувала себе від люті.

– Чудове виконання. Навіть за допомогою олівця вам вдалося передати об’єм уламків вази та пелюсток троянди, – мовив Віктор Васильович.

У заліковій книжці Софії Перлини було виведено оцінку «відмінно». Така ж оцінка була й заліковці Жені.

– Спробувала б ця мегера поставити мені щось інше, – сказала Женя. – Слухай, у Квітки незабаром буде день народження. Я точно знаю, що доставлять до дверей її квартири.

– Женю, не звертай уваги. Пусте. Вона того не варта, – запевняла її Соня.

Та Євгенія Бехтольд буда надто впертою. Вона розповіла про перебіг екзамену Алексу та попросила замовити труну та хрест із зазначенням дати народження та імені викладачки.

– Алексе, сьогодні ж день народження будяка, ой, Квітки. Вона вже отримала моє послання? – запитала Женя, коли прийшов день Х.

– Вона отримала від тебе подарунок, але то було не зовсім те, що ти просила.