Читати книгу - "Як я закохалася в єті, Олеся Глазунова"

Студенти почали робити вибір. Більш чисельною командою була команда під керівництвом Матвія, чому він несказанно радів та вважав ознакою перемоги. До команди Софії увійшли Женя, староста Світлана Бочкіна, одіозна Злата, Давид та Станіслав – чудові хлопці, які вміли малювати, та троє дівчат, які не переносили Матвія, але добре спілкувалися з Сонею.

На щастя, погода була теплою, хоч вже була глибока осінь.

Матвій одразу почав малювати крейдою на асфальті не беручи до уваги думки інших. Хтось почав збоку створювати свої малюнки, бо вони також хотіли отримати оцінку. Капітану ставили запитання, давали поради на що він злився та казав, що він краще знає та нічиїх порад не потребує. Він тут капітан!

Першим, що зробила Соня – згуртувала навколо себе студентів, які обрали її та подякувала за цей вибір. Далі попросила Давида за допомогою крейди визначити межі їх майбутньої картини. Світлана Бочкіна була досить крупною, їй було б важко малювати на асфальті, то їй доручили відсортувати крейду за кольорами. Далі був мозковий штурм. Кожен накидав ідеї, що вони будуть малювати. Було прийняте рішення, що це буде не просто малюнок, а ніби панно, «мурал» на асфальті, де увесь простір буде розфарбовано. Із запропонованих ідей, обрали задумку Жені. Вона запропонувала намалювати дівчину-українку серед пшеничного поля на блакитному фоні та журавлів. Мало вийти гарно, яскраво і патріотично. Зрозумівши, що їм необхідна велика кількість крейди блакитного та синього відтінку, відправили Світлану та Злату до конкурентів, щоб виміняти необхідні кольори.

Робота закипіла. Давид провів обмежуючі лінії та почав малювати раму їх картини, поки Соня накидала малюнок білою крейдою, враховуючи масштаб та пропорції тіла. Коли обриси дівчини стали чіткими, усі взялися за крейду. У кожного була своя локація та фронт робіт. Як не дивно, навіть, Злата взялася за крейду, не боячись, що понівечить яскравий манікюр. У перервах між малюванням вона знімала сторіси та показувала, як вони згуртовано працюють, часом у кадр попадали учасники й іншої команди, які вже встигли пересварилися, а картина була створена на відсотків двадцять. Найбільше ефірного часу прийшлося на Давида та Станіслава, які зафарбовували блакитною крейдою небо і тепер були схожі на аватарів. Алекс привіз усім вологі серветки та фруктовий чай з круасанами, бо як би натхненно не малювали, але на вулиці була друга половина листопада.

Віктор Васильович не втручався у процес. Він ходив, споглядав за процесом, відмічав внесок кожного з учасників команд та про себе повторював:

– Молодець, дівчинко! Молодець!

За десять хвилин до закінчення часу, Віктор Васильович оголосив, скільки лишилось та попросив завершувати. У команді Матвія почалася паніка, бо картина була не готова. Кожен став просто замальовувати простір не дотримуючись загального задуму, логіки, пропорцій. Команда Соні до цього часу вже завершила малювати. Усі витирали руки, обтіпували пил від крейди та позували Златі, яка була в захваті від коментарів підписників.

Коли час було вичерпано, Віктор Васильович попросив учасників команди Матвія припинити малювати.

– Що ж, передбачувані результати. Пропоную зараз піднятися в аудиторію та прийняти рішення, чия ж картина вийшла кращою. Щоб оцінка була об’єктивною, вашу роботу будуть оцінювати експерти, – мовив Віктор Васильович та кивнув на вікна корпусу, з яких визирали студенти.

Усі рушили до аудиторії, де й мала відбуватись їх пара. У кімнаті вже знаходились ректор, проректори та ще кілька завідувачів кафедр. Віктор Васильович заздалегідь зробив кілька дзвінків, щоб зібрати потрібних людей.

– Спершу попрошу усіх підійти до вікна та поглянути на вашу роботу. Правильно кажуть: «Велике видно здалеку» – мовив викладач і всі підійшли до вікон.

Тепер можна було ще більше побачити красу та недоліки обох картин, які з четвертого поверху усі бачили, як на долоні.

– Думаю, що кожен вже склав своє враження щодо робіт студентів. Попрошу експертів висловити свою думку, щодо побаченого та прийняти до уваги, що це командні картини під керівництвом Матвія Весельського та Софії Перлини, – звернувся до колег Віктор Васильович.

– Думаю, що тут усе однозначно, – взяв слово ректор університету.

Малюнок крейдою, який створила команда Софії