Читати книгу - "Трійця непосидючих, або халепа на трьох, Каріна Дубініна"

 Ми сиділи під тим самим старим деревом, спостерігаючи, як сонце повільно опускається за горизонт. Небо переливалося різними кольорами, і здавалося, що навіть Бегемот, розтягнувшись на траві поруч із нами, милується цим видовищем.

— Шкода, що літо закінчується, — тихо промовив Валька, задумливо дивлячись на захід.

— Так, але знаєш, — я подивилася на нього і усміхнулася, — це було найкраще літо. І ми ще стільки всього можемо зробити! Школа — це теж пригоди. Ми будемо разом, будемо вчитися, гратися, і, можливо, знайдемо нових друзів. А коли настануть канікули — нас знову чекатимуть нові пригоди.

— Може, ти й права, — погодився Валька, хоч у його голосі ще відчувалася легка туга за літом.

— Точно права! — я взяла його за руку. — Адже в нас є ще Бегемот! Він завжди поруч, навіть коли ми будемо в школі.

Бегемот підняв голову, ніби зрозумів, що його згадали, і тихо замуркотів. Ми обоє засміялися.

— Здається, він теж готовий до нових пригод, — сказав Валька, гладячи нашого рудого друга по голові.

Коли ми повернулися додому, я відчула, як літо дійсно завершується. Моя кімната була такою ж, як завжди, але в повітрі вже відчувався запах осені. Я акуратно сховала нашу карту в ящик свого столу, знаючи, що одного дня ми її знайдемо і повернемося за нашим скарбом.

Лягаючи спати, я відчула, як спогади про це літо заповнюють моє серце теплом і радістю. Це було літо, сповнене пригод, дружби і сміху. І хоч воно закінчується, я знала, що попереду нас чекає ще багато неймовірних моментів.

— Бегемоте, — тихо сказала я, коли він заплигнув на моє ліжко і вмостився поруч. — Це було чудове літо, правда?

Кіт тільки ліниво підняв голову і знову замуркотів, ніби погоджуючись зі мною.

Я закрила очі, відчуваючи, як сон повільно огортає мене. Попереду був новий день, новий навчальний рік, нові виклики і пригоди. Але я знала, що з такими друзями, як Валька і наш рудий Бегемот, ми впораємося з усім. І, можливо, колись, у далекому майбутньому, ми знайдемо нашу карту, повернемося до того старого дерева і відкриємо наш скарб, який залишиться нагадуванням про це неймовірне літо.

— До завтра, Бегемоте, — прошепотіла я, і він, ніби зрозумівши, притулився до мене, зігріваючи своїм теплом.

Засинаючи сьогодні, я знала, що наші пригоди тільки починаються, і попереду нас чекає ще багато дивовижних відкриттів. Але про це вже буде інша історія.

КiНЕЦь

P.S. Виявилось, що в мене буде братик. Саме тому, мама почала бiльше вiдпочивати. А ще, Валька подарував менi дуже круту настольну гру про космiчних пiратiв, яку зробив власноруч.

Ех, i класне ж лiто видалося...

Кінець