Читати книгу - "Книги згорілої ніжності, НМ"

Рік війни минув у постійних битвах, втрат і стражданнях. Рафаель, колишня ангел-воїн, тепер опинилася в таборі, де щодня рятувала поранених і готувалася до нових боїв. Її душа все ще залишалася сповненою надії, хоча серце відчувало тяжкість кожної втрати.

Мама Рафаель, серафим, була високим військовим командиром на стороні ангелів, і хоч була ідеальним прикладом для своєї доньки, її важке серце було поламане війною. Між ними стояла стіна нерозуміння, бо кожен вибір і кожен крок, зроблений у цій війні, був важким і болісним.

Рафаель часто думала про свою маму, з якою вона не бачилася вже давно, і все більше усвідомлювала, як складно бути в тіні серафима, великого і благородного воїна, коли ти не знаєш, чи дійсно правильно борешся.

Одного дня, коли війна досягла свого піку, Рафаель стояла на колінах серед туману битви, її руки кровоточили від ран, а погляд був зосереджений на горизонті. Її думки були знову про маму, і раптом, коли вона повернулася, щоб повернутися в табір, перед нею з'явилася фігура — її мама, серафим, у повному бойовому обладунку.

"Рафаель, ти не повинна бути тут," — сказала її мати спокійно, але з таким виразом обличчя, що Рафаель зрозуміла, як важко для неї бачити свою доньку на передовій. "Ти повинна бути в безпеці."

Рафаель стояла мовчки, дивлячись на неї. У її серці не було злісті, лише біль і сум. Вона знала, що мати ніколи не приймала її вибір боротися за те, у що вона вірить.

"Мамо, я не можу залишити це так," — відповіла Рафаель з важким подихом. "Ми не можемо залишити цей світ в темряві."

Мама подивилася на свою доньку з гіркотою в очах, її крила трохи опустилися, ніби вона здавалася важчою, ніж зазвичай.

"Вибір, який ти зробила, не легкий, Рафаель. Але ця війна... вона забирає все. Ти ще занадто молода, щоб зрозуміти, на що йдеш."

Рафаель підняла голову, її голос став твердим, хоч в очах все ще була туга.

"Я не можу просто сидіти і чекати, поки хтось інший зробить це за мене. Мамо, я бачу, як це все змінюється. Ми не можемо продовжувати лише захищати себе. Ми маємо зупинити це."

Мати подивилася на доньку, ніби бачила її вперше. Вона поступово наблизилася і поклала руку на її плече.

"Я розумію, чому ти це робиш, але я боюся за тебе," — сказала серафим з болем у голосі. "Ти — моя донька. Я не можу бачити тебе у небезпеці."

Рафаель тихо зітхнула і ніжно притулилася до матері, її голос став м'якшим.

"Я буду в порядку, мамо. Ми разом зможемо це зробити."

Мати не відповіла, але в її очах було розуміння — вона знала, що донька не відступить. Її погляд змінився на спокійний, мовби вирішивши, що вже не може змінити шлях, який вибрала її дитина.

"Я буду з тобою," — сказала вона тихо, передаючи всю свою силу в ці слова. "Будь ласка, обережно."

Це була не просто обіцянка. Це було прощання між поколіннями, два світи, що зустрілися в середині війни, і обидва знали, що лише разом вони можуть пройти через це. Але незалежно від того, скільки б вони не втрачали, в них залишалася одна незламна надія — вони не були самотніми у своїх виборах.

З цією надією Рафаель і її мати вирушили вперед, знаючи, що війна ще не закінчена. Але принаймні вони більше не були в темряві один проти одного.

Рафаель сиділа на кам'яній лавці в таборі, її руки все ще тримали меч, з якого ще не встигла струсити кров. Відбитки бою на її броні і обличчі говорили самі за себе. Вона підняла погляд і побачила свою маму, серафима, яка наближалася до неї. Її крила були туманно-прозорими, а погляд — стриманим і серйозним.

"Мамо…" — промовила Рафаель, її голос був тихим і злегка втомленим. Вона намагалася посміхнутися, але губи затремтіли. "Я не думала, що ми знову зустрінемося так."

Мама підійшла ближче і сіла поруч. В її очах з'явилася біль, і вона обережно поклала руку на плече Рафаель.

"Я дуже переживаю за тебе, дитино," — сказала мама, її голос звучав турботливо, але з величезною вагою на серці. "Ти не повинна бути тут. Війна змінює все, і вона може зламати тебе."

Рафаель закрила очі, ніби намагаючись знайти сили для відповіді.

"Мамо, я повинна бути тут," — промовила вона після паузи, голос трохи тремтів. "Я не можу просто залишити це без уваги. Якщо я не буду боротися, хто це зробить? Хто зупинить все це?"

Мама подивилася на неї, і її очі стали сумними. "Я розумію твою рішучість, Рафаель. Ти завжди була такою… завжди готова боротися за інших. Але ця війна — це не лише битви на полі. Це зміна душ. Вона зруйнує тебе, якщо ти дозволиш."

Рафаель знову підняла погляд, і її очі зустріли очі матері. "Я вже почала змінюватися, мамо. І не тільки через війну. Це мій вибір. Я обрала бути тут. Я обрала боротися."

"Я знаю," — мати нахилила голову і глибоко зітхнула. "Але чи ти дійсно готова до того, що прийде після цього? Війна не залишає місця для сумнівів, Рафаель."

Дівчина відчула важкість у серці, але вона не могла дозволити собі сумніви. "Мамо, я не хочу, щоб це тривало, але якщо я піду, хто залишиться? Хто тоді буде боротися за тих, хто не може самостійно захищатися?"

Мама знову поклала руку на плече доньки, її дотик був теплим, але важким.

"Рафаель, ти не одна. Я з тобою, навіть якщо не зможу бути поруч фізично. Ти — частина великої картини, і твій вибір важливий. Але я боюся, що якщо ти продовжиш, це забере все з тебе."

Рафаель стискала кулаки, її розум був заповнений сумнівами, але її серце залишалося непохитним.

"Я знаю, що це буде важко, мамо. І, можливо, я не повернуся. Але це мій шлях. Я не можу стояти осторонь."

Мама подивилася на неї з любов'ю і болем у очах. "Я тебе люблю, Рафаель. І буду молитися за тебе. Вірю, що ти знайдеш свій шлях, навіть якщо він буде темним."

Рафаель зітхнула і обійняла матір, відчуваючи її теплоту, хоча між ними залишалося розуміння, що їхні шляхи можуть розійтися. Війна забирала не лише фізичні сили, але й серця.

"Я люблю тебе теж, мамо," — сказала вона тихо, випускаючи останню сльозу. "І я зроблю все, щоб це закінчилося."