Читати книгу - "Джерело"

Дивлячись, як перед очима проносяться знайомі арабські слова, Ленґдон думав: яка все-таки це трагедія — стільки американців уявляють Багдад як одне з численних запорошених, поруйнованих війною міст Близького Сходу, що раз у раз з’являються в новинах, і жодного уявлення не мають, що свого часу Багдад був осердям наукового прогресу.

— Наприкінці одинадцятого століття, — вів далі Едмонд, — найбільше наукових досліджень і відкриттів відбувалося в Багдаді й навколо. І тут практично в одну мить усе змінилося. Блискучий учений Хамід аль-Ґазалі, якого нині вважають одним із найбільш впливових мусульман в історії, написав кілька переконливих текстів, які ставили під сумнів логіку Платона й Аристотеля і проголошували математику «філософією диявола». Це дало початок низці подій, які завдали удару науковому мисленню. Вивчення богослов’я зробили обов’язковим, і врешті-решт увесь ісламський науковий рух зійшов нанівець.

Наукові терміни, які заповнили небо, зникли, їх заступили зображення релігійних текстів ісламу.

— Одкровення зайняло місце відкриття. І досі ісламська наука намагається одужати після цього удару. — Витримавши паузу, Едмонд продовжив: — Звичайно, християнському науковому світу теж було не солодко.

На стелі з’явилися портрети Коперника, ґалілея і Джордано Бруно.

— Церква систематично нищила, ув’язнювала і ганьбила найкращих мислителів, що затримало людський прогрес щонайменше на століття. На щастя, сьогодні церква краще розуміє переваги науки і стримує свою агресію… — Едмонд зітхнув. — Чи ні?

На стелі з’явилося зображення логотипа з розп’яттям і змією на тлі земної кулі й написом:

Мадридська декларація про науку і життя

— В Іспанії Світова федерація католицьких медичних асоціацій зовсім нещодавно оголосила війну генній інженерії, заявляючи, що «науці бракує душі», тож вона має прийняти обмеження з боку церкви.

Логотип перетворився на інший круглий предмет — схематичне креслення прискорювача частинок.

— А це — Техаський суперпровідний суперколайдер, який міг би стати найбільшим зіштовхувачем частинок у світі — з потенціалом дослідження самого моменту Творення. За іронією долі, місце для цієї машини запланували в Біблійному поясі США[25].

Креслення перетворилося на зображення масивної кільцеподібної бетонної будівлі в пустелі Техасу. Складалося враження, що її покинули недобудованою — вона вже вкрилася брудом і пилом.

— Американський суперколайдер міг дати людству незмірно глибше розуміння всесвіту, але проект закрили через перевитрату коштів і політичний тиск із певних, дуже несподіваних сфер.

Відео з новин: молодий телеєвангеліст махає книжкою-бестселером «Частинка Бога»[26] і обурено кричить: «Нам треба шукати Бога в наших серцях! Не всередині атомів! Витрата мільйонів на цей абсурдний експеримент — це ганьба штату Техас і блюзнірство проти Бога!»

Знову залунав голос Едмонда:

— Описані конфлікти, у яких релігійні забобони перемогли розум, — це лиш окремі сутички у війні, що триває.

На стелі розгорнувся колаж драматичних знімків із сучасного життя: пікети під генетичними дослідними лабораторіями, священик, який підпалив себе поряд із будівлею, де відбувалася конференція з трансгуманізму[27], євангелісти, які розмахують кулаками і Бібліями, риба Ісуса, що ковтає рибу Дарвіна, білборди, у яких гнівно засуджуються з точки зору релігії дослідження стовбурових клітин, права ґеїв і аборти, — і настільки ж агресивна пропаганда протилежного спрямування.

Ленґдон лежав у темряві й відчував, як калатає серце. На мить він подумав, що трава під ним вібрує: неначе внизу проїжджає метро. Потім тремтіння посилилося — і професор зрозумів, що йому не здалося: земля дійсно двигтить. Травою під його спиною розкотилася глибока вібрація і прогриміла під куполом.

Цей рев, як тепер зрозумів Ленґдон, — то був звук річкової бистрини з низькочастотних динаміків під пухнастим покриттям. Він відчув, що лице і тіло огортає холодний, сирий туман: його немовби оточувала бурхлива річкова течія.

— Чуєте цей звук? — голос Едмонда перекрикував гуркіт ріки. — Це повінь Ріки Наукових Знань!

Вода загуркотіла ще гучніше, і на щоки Ленґдонові сіли краплі туману.

— Відколи людина відкрила вогонь, — кричав Едмонд, — ця річка набирала сили. Кожне відкриття ставало знаряддям наступного відкриття, щоразу додаючи свою краплю. І тепер ми — на гребені цунамі, і повінь несе нас, і її не спинити!

Кімната тремтіла ще сильніше.

— Звідки ми?! — кричав Едмонд. — Куди ми прямуємо?! Наша доля — знайти відповіді на ці питання! Наші методи досліджень за тисячоліття зросли в геометричній прогресії!

Туман і вітер носилися кімнатою, річка оглушливо гуркотіла.

— Подумайте! — проголошував Кірш. — Давнім людям знадобився мільйон років поступу, щоб винайти колесо. Потім — тисячоліття, щоб винайти друкарський верстат. Відтак минуло лише зо двісті років — і люди створили телескоп. Протягом наступних століть із дедалі коротшими проміжками ми стрибнули від парових двигунів до бензинових автомобілів, до космічних кораблів! Після того лише за двадцять років почали змінювати нашу власну ДНК!

— Тепер ми вимірюємо науковий прогрес у місяцях! — вигукував Кірш. — Ми рухаємось із карколомною швидкістю! Мине зовсім трохи часу, доки найпотужніший сучасний суперкомп’ютер здаватиметься нам чимось таким, як рахівниця, найновіші досягнення сьогоднішньої хірургії — варварськими, а сучасні джерела енергії — слабенькими, як одна свічка для освітлення кімнати!

У повній гуркоту пітьмі лунав голос Едмонда.

— Давні греки озиралися на століття, говорячи про стародавню культуру, а нам досить озирнутися на одне покоління — і побачимо тих, хто прожив життя без технологій, які ми сьогодні сприймаємо як належне. Людство розвивається дедалі швидше, відстань між «давнім» і «сучасним» скорочується майже до нуля. І з цієї причини я даю вам слово, що наступні кілька років розвитку людства стануть надзвичайними, вибуховими, чимось за межами людської уяви!

Раптово гуркіт води припинився.

Знову засвітилися зірки. Повернувся теплий вітерець із цвіркунами.

Усі гості одночасно зітхнули з полегшенням.

У цій тиші повернуся шепіт Едмонда Кірша:

— Друзі, — лагідно промовив він. — Я знаю, ви тут тому, що я обіцяв вам відкриття, і дякую, що терпляче дочекалися завершення вступної частини. Тепер скиньмо кайдани нашого старого способу мислення. Час розділити захват нового відкриття.

Коли він промовив ці слова, кімнату зусібіч заповнив густий низовий туман, і на небі зажевріла ранкова зоря, осяюючи гостей.

Прокинувся великий прожектор — і кинув яскравий промінь углиб зали. За мить усі, хто лежав, сіли й витягли шиї, виглядаючи крізь туман того, хто мав уже з’явитися власною персоною. Однак за кілька секунд прожектор освітив протилежний кінець приміщення.

Публіка розвернулася.

Там у яскравому промені стояв і всміхався Едмонд Кірш. Він зручно спирався на кафедру, якої там кілька секунд тому ще не було.

— Добрий