Читати книгу - "Усмішка: оповідання"

Фабіан скривився.

Крович поклав перед ним фотографію і замислено промовив:

— Напевно, я ідіот, але відправився шукати фотографію маріонетки в поліцейський архів. Чули б ви, як реготав цілий відділок. Господи... але ж ось вона — Рябушинська. Не з пап'є-маше, не з дерева, не якась там лялька, а жінка із плоті і крові, що колись ходила по вулицях і... зникла безвісти. — Він не зводив погляду із Фабіана. — Напевно, звідси ви набралися цієї інформації?

— Це тут узагалі ні до чого, — ледве всміхнувся Фабіан. — Давним-давно я бачив обличчя цієї жінки. Воно мені припало до вподоби, тому свою маріонетку я зробив схожою на неї.

— Узагалі ні до чого, — Крович глибоко зітхнув і протер обличчя велетенським носовичком. — Фабіане, сьогодні вранці я перелопатив отакенний стос журналів «Біллборд». У номері за тисяча дев'ятсот тридцять четвертий рік мені трапилася цікавезна стаття про вистави, які давав другорядний театрик під назвою «Фабіан та Милий Вільям». Милим Вільямом звалася маріонетка, малий дерев'яний хлопчик. У театрику працювала дівчина-асистент на ім'я Уляна Рямонова. Фотографії у статті не знайшлося, але ж ім'я було реальним, і за нього можна зачепитися. Перевірка архівних даних і віднаходження цієї фотографії — справа техніки. А подібність між дерев'яною лялькою з одного боку та живою жінкою з іншого, м'яко кажучи, приголомшлива. Гадаю, Фабіане, варто вернутися до початку і ще раз переповісти цю історію.

— Вона була моїм асистентом. Це все. Я просто скористався нею як натурницею.

— І чого б мені ото впрівавти тут через вас? — Гнув своє слідчий. — Невже я схожий на блазня? Думаєте, я не здатний помітити закохану особу? Я ж бачив, як ви поводитеся з маріонеткою, як ви до неї говорите, яку реакцію ви зображаєте. Ви по-справжньому кохаєте ляльку, бо свого часу до смерті кохали її прототип. Мені досить багато років, щоб це зрозуміти. Хай вам грець, Фабіане, годі вже крутити!

Черевомовець підняв бліді тендітні руки, покрутив їх перед очима і дав їм мляво впасти.

— Ваша взяла. У тридцять четвертому році я справді виступав під вивіскою «Фабіан та Милий Вільям», маріонеткою малого хлопця з носиком-картоплиною, якого вирізьбив давним-давно. Я жив у Лос-Анджелесі, коли одного дня під сценою з'явилася та дівчина. Десять років вона стежила за моїми виступами. Була безробітною і сподівалася, що я найму її асистентом...

Він пригадав її в напівтьмі провулка за театром, пригадав, якою вражаючою йому здалася її свіжа врода та завзяття, з яким вона хотіла працювати на нього. Згадав, як тихо падав прохолодний дощ, укриваючи дрібними крапельками її волосся, танучи в теплій темряві та осідаючи намистинами на білій, порцеляновій руці, яка щільно стискала комір пальта навколо шиї.

Він бачив, як у споночілому провулку ворушилися її вуста, чув її голос, що, здавалося, лунав із паралельної звукової доріжки і промовляв до нього разом із осіннім вітром, і пригадав, як раптом, не відповівши ані «так», ані «ні», ані навіть «можливо», він уже уявляв її поруч із собою на сцені у сліпучому світлі рампи, і вже за два місяці Фабіан, котрий зроду-віку не втомлювався пишатись власним цинізмом та невірою, линув за нею на край світу, занурюючись у темну безодню.

Почалися сварки і трохи більше ніж сварки — речам вимовленим та речам скоєним бракувало здорового глузду, сенсу та щирості. Вона врешті-решт відмежувалася від нього, через що Фабіан шаленів та впадав в істерію. Одного разу в нападі ревнощів він спалив цілий її гардероб. Вона це сприйняла спокійно, зате він іншого вечора влаштував їй скандал тижня, обвинуватив її в жахливій невірності, кричав на неї, хапав її, бив по обличчю, задирався до неї і нарешті виштовхав за двері, грюкнувши їй ними в обличчя!

Тієї ночі вона зникла.

Коли наступного дня він не зміг її ніде знайти і зрозумів, що дівчина щезла насправді, йому здалося, він опинився в епіцентрі гігантського вибуху. Світ розпластався ниць під його ударом, і відлуння його бриніло ще опівночі і о четвертій ранку, і вдосвіта, і коли він встав, змучений від безсоння, його приголомшило шипіння кави у турці, чиркання сірників, потріскування прикуреної сигарети, шкрябання бритви по щетині, коли він намагався поголитися, і навіть власне криве відображення в люстерку, від якого аж нудило.

Він повирізав і поналіплював у спеціальному блокноті всі газетні оголошення з її описами та благанням повернутися до нього. Він навіть винайняв приватного детектива. Серед людей пішов поголос. До нього на бесіду явилася поліція. Поповзли чутки.

Та вона зникла, ніби клаптик білого і напрочуд крихкого папіросного паперу, підхоплений вітром і закинутий бозна-куди. Досьє на дівчину відправили поштою до всіх найбільших міст, і на цьому в поліції все закінчилося. Проте не для Фабіана. Вона могла вмерти, вона могла просто переховуватися, але він знав, що де б вона не була, він отримає її назад.

Одного вечора він повернувся до себе додому, принісши за собою пітьму, впав на крісло і перш ніж усвідомив, що робить, уже розмовляв із Милим Вільямом. У цілковито чорній кімнаті.

— Вільяме, це вже кінець. Я не можу так далі!

І Вільям відповів:

— Боягуз! Боягуз! — лунало десь із порожнечі над його головою. — Ти же здатний здобути її, коли тобі справді цього закортить.

Милий Вільям пищав і торохкотів до нього вночі.

— Так, ти можеш! Думай! — наполягав він. — Вигадай спосіб. В тебе вийде. Відклади мене вбік. Замкни мене. Розпочни все спочатку.

— Розпочати все спочатку?

— Так, — прошепотів Милий Вільям, і в темряві заворушилася темрява. — Так. Купи дерева. Купи доброго нового дерева. Твердої деревини. Нової. Прекрасної. Свіжої. І різьби. Різьби повільно, різьби акуратно. Стругай обережно. Нехай маленькі ніздрі справді будуть маленькими. Тонкі чорні брови нехай високо вигинаються, а на щоках нехай будуть невеличкі ямочки. Різьби, різьби...

— Ні! Це дурниця. В мене нізащо не вийде!

— Ні, вийде. Вийде, вийде, вийде, вийде...

Голос затих, ніби брижі води на підземній річці. Цей потічок набряк і поглинув його. Голова впала на груди. Милий Вільям зітхнув. Вони обоє були наче два камені, які водоспад накрив своєю хвилею.

Наступного ранку Джон Фабіан придбав найтвердішої, найдобрішої деревини, яку тільки