Читати книгу - "В.І.Н. (Вибору іншого немає)"

бійки, та запитували у свідків, що ж насправді тут сталося. Начальник охорони наполягав, аби обох винуватців доправили на експертизу щодо наявності у їхній крові алкоголю, але завдяки Сашпашу це якось вдалося владнати. Опитавши свідків події, охоронці склали протокол щодо розбитих вхідних дверей і одразу виписали квитанцію на сплату завданих збитків. Виявилося, що вузькоокий бородань — новий репортер найвідомішої у місті газети, редакція якої знаходилася двома поверхами вище за журнал Шульца, тому витрати на встановлення нових вхідних дверей вирішили розподілити між обома виданнями. Бороданя і квитанцію на сплату своєї половини збитків прийшла забирати головна редакторка їхньої газети, і краєм вуха Шульц почув, як вона тихо сказала своєму співробітнику, коли вони проходили поруч:

«Це вам так не минеться, шановний. Щойно влаштувалися на роботу, а вже зчинили бійку, розбили скло, зганьбили нашу редакцію перед колегами. Я впевнена, що за кілька хвилин це все буде в Інтернеті, і цей скандал дасть зайвий козир нашим недоброзичливцям. Нам і так зараз важко зберігати добру репутацію напередодні виборів, але ваш вчинок може все зруйнувати. Ви розумієте це? Ні, я бачу, ви нічого не розумієте. У такому разі вас звільнено».

«Ну все. Значить, мене Сашпаш теж звільнить. Це доля, напевно», — подумав про себе Шульц, і, ніби на підтвердження цього, головний редактор похмуро зробив знак, аби він зайшов до кабінету шефа.

Сяк-так притуливши до плеча відірваний рукав нового піджака і змивши кров з роздертого обличчя, Шульц приречено зайшов до начальника. Сашпаш, не відриваючи очей від велетенського блокноту, чи, скоріше, книги, до якої записував щоденний розклад усіх працівників, мовчки вказав йому на стілець. Витримавши кількахвилинну паузу, він тихо мовив:

«Отже, вийшовши від мене, ти вже за кілька хвилин вчинив бійку на вході до Медіа-центру, розтрощив вхідні двері, побив колегу з газети, опирався охороні під час затримання і врешті-решт привів наше видання до непередбачених витрат, а свого побитого колегу — до звільнення з роботи. Я вже не говорю про масштабний розголос цієї події, який неодмінно піде, чи вже, мабуть, пішов, бо серед наших колег є багато таких, які залюбки поллють брудом і нас, і ту газету. Так, це все дуже весело», — Сашпаш нарешті відірвав погляд від свого «кондуїту», як жартома називали його легендарний блокнот підлеглі, і подивився Шульцу прямо в очі. І несподівано посміхнувся. Шульц і зовсім розгубився, коли Сашпаша почало трясти у нападі дикого сміху. Він кілька разів вдарив долонею по блокноту, заходячись у беззвучній істериці, і відкинувся у великому шкіряному кріслі, затуливши обличчя руками. Досхочу насміявшись, Сашпаш витер картатою хусточкою змокрілі очі і раптом знову спохмурнів. Шульц, нічого не розуміючи, із жахом спостерігав за поведінкою шефа.

«Якби я керував якимось іншим виданням, як, приміром, та газета, в якій працював твій супротивник, я б тебе напевно вигнав після цього випадку. Без будь-яких зволікань. Але я працюю у цьому журналі, де скандали, бійки, дебоші — єдиний хліб і головна спеціалізація. Тому, коли один із моїх найкращих співробітників, матеріал якого в найближчому номері напевно матиме ефект справжньої бомби, не соромлячись, прямо на порозі свого робочого місця товче пики колегам і розносить на друзки вхідні двері, я, на відміну від моїх колег-редакторів, лише тішуся з цього. Адже, якщо іншим виданням подібні випадки можуть суттєво зашкодити, то нашому журналу це може піти хіба на корить. Як саме? А ось як: уяви, наскільки підвищиться інтерес до твого матеріалу про Нього, і до нашого видання в цілому після цієї історії з бійкою! Я вже уявляю заголовки в Інтернеті: «Автор скандальної серії статей про Нього розбив обличчя колезі», або «Жахливе побоїще в Медіа-центрі — журналіст «Бомби» відстоює свої матеріали з кулаками». Як тобі таке? — Сашпаш знову розсміявся, невпинно витираючи хусточкою очі. Побачивши на обличчі Шульца щире здивування, редактор продовжив, — Мені розповіли добрі люди, що ти побив того бороданя фактично за образу честі нашого видання. Тому цю квитанцію я сплачу за рахунок журналу, але на майбутнє попереджаю — все добре в міру, намагайся надалі уникати подібних провокацій, гаразд?»

«Та взагалі-то я не скандальна людина. Мене просто спровокував той тип. Я зовсім не хотів...»

«Ну гаразд. Іди додому, заліковуй бойові рани. І починай працювати над наступним матеріалом», — і Сашпаш знову похмуро поринув у споглядання записів у своєму «кондуїті».

Шульц вийшов із кабінету головного редактора і одразу упіймав на собі численні зацікавлені погляди колег, котрі шепотілися попід стінами і про щось тихцем говорили, киваючи в його бік. Він зайшов до свого кабінету одягнути куртку і наштовхнувся на Галю, котра копирсалася у своїх театральних архівах.

«О! Нарешті повернувся до рідної гавані наш славетний герой, переможець розгнузданих бороданів!», — засміялася колега і прискіпливо оглянула його з голови до ніг, — «Шульце, а я й не підозрювала, що ти у нас такий мужній боєць... Боже, та в тебе розбита губа і подряпана щока. А ще мушу повідомити прикру новину — твій новенький костюм перетворився на лахміття. Важко повірити, що іще зранку ти був схожий на джентльмена, а зараз виглядаєш, як наречений, котрого віддубасило ціле весілля. Жах... Треба привести тебе до ладу. Іди сюди», — Галя намочила кабінетний рушник водою з чайника, і, всадовивши Шульца на стілець, витерла кров з його обличчя. Потім вона дістала з шухлядки малесеньку пляшечку коньяку, і, наливши трохи спиртного на ватку, по черзі приклала її до ран — для дезінфекції.

Шульцу було незручно, він буквально паленів від сорому за все, що сталося. І ніяк не міг второпати, яким чином його, цілком сумирну людину, вдалося спровокувати на бійку, та ще й з такими незугарними наслідками. Він вже давно не здіймав руки на людину, і навіть забув, як це робиться. А сьогодні чомусь втратив контроль, несподівано для самого себе вдаривши того бороданя. Гарний настрій, що вирував у ньому з самого ранку, тепер кудись випарувався, натомість у душі запанували тривога і неспокій. Єдине, що хоч якось заспокоювало його — турботливі руки Галі, котра обережно, по-материнськи клопотала навколо. Ураз він не стримався і поцілував її в руку, коли вона прикладала ватку до його розбитої