Читати книгу - "Їсти. Потреба, бажання, одержимість"

Глибокодумна книжка Патела — це виняток. У літературі цього жанру такий всебічний аналіз справжня рідкість, у ній зазвичай переважають нападки і передусім обурення. Серед чималої кількості публікацій, направлених проти «МакДональдз», одним із типових прикладів можна вважати книжку Поля Ар’єса, професора готельного управління, який, за словами її італійського видавця, написав «оригінальний і злободенний у різноплановому відношенні (передусім соціологічному, але й економічному, психоаналітичному, гастрономічному) науковий твір». Менеджери «МакДональдз», як стверджує Ар’єс, керуються у своїй діяльності «економічною логікою, що базується лише на досягненні максимального прибутку». Мета будь-якого бізнесу — пояснює Ар’єс — полягає не в тому, щоб «викликати любов або схвалення, не в сприянні особистому росту своїх членів, а у виробництві матеріальних благ і послуг для отримання прибутку». Дуже доречно та важливо визнати це, «щоб запобігти тому, що цей принцип стане основою всього соціального або психологічного життя суспільства»[117]. «МакДональдз» — це емблема комерційної глобалізації, яка не хоче, щоб діти ставали дорослими, ба хоче, щоб дорослі залишалися дітьми, створює універсальний космополітизм і міжкультурний харчовий продукт, започатковує новий спосіб розуміння ролі людини у суспільстві, призводить до страхітливої стандартизації, яка в очах китайців є набагато небезпечнішою, аніж атомна бомба, за своєю природою — видається хибно простою, штучно очевидною, ілюзорно американською[118]. Та й цього не досить. Тому що система «МакДональдз» «знижує кваліфікацію та призводить до декваліфікації персоналу». Він «змушений пристосовуватися до приниженого становища відносно головного офісу компанії». Ця система «пов’язана з перемогою економічного раціоналізму, якого так остерігаються та несвідомо ідентифікують як владу Батька (розуму) над Матір’ю (природою)». Якою є основна ідея цієї ідеології? Ось вона: техніка може бути всемогутньою у тому разі, якщо людина вважається безпомічною, і цей дуалізм пропонується також на особистому рівні[119].

Книжки такого кшталту у Франції та в Італії вважаються книжками «лівого напряму», тому що виступають проти капіталістичної експлуатації, виражають передусім почуття глибокого та благородного обурення. Це обурення, що лежало в основі поглядів лівих політичних сил іще до падіння Радянського Союзу, отримало наукове (псевдонаукове) обґрунтування в історії. Маркс написав хвалу буржуазії та намітив її подальший шлях: треба було зрозуміти значення фактів, виявити основні тенденції, діяти, виходячи з доступної інформації, вибрати слушний момент. Мені довелося написати, що до падіння Імперії виявляти обурення замість того, щоб зрозуміти, було якось негарно, неелегантно, притаманно соціалістам-гуманістам або абстрактним моралістам чи мрійникам-романтикам. Але згодом Імперія занепала, теорія розпадається на частини, кілька мільярдів осіб живуть у режимі комуністичному з точки зору політичного укладу й капіталістичному з огляду на економічний устрій, а переважна більшість населення Землі (якщо виключити тих, хто досі сумує за серпом та молотом і труною з Леніним) нарешті зрозуміла, що не можна звести Історію до Науки. У цьому контексті обурення — це все, на що ще здатні інтелектуали. А коли вони цього не роб­лять, то вдаються до апокаліптичних прогнозів. У хвилини особливого відчаю я починаю думати, що не такими вже й хибними були думки Маршалла Мак-Люена[120], який писав, що моральне обурення — то стратегія, яка дозволяє надати певної гідності навіть йолопові.

«Найдавніші національні галузі промисловості день за днем знищуються. На їхнє місце приходять нові галузі, поява яких є питанням життя чи смерті для всіх цивілізованих народів... Замість давньої історичної ізоляції місцевості чи нації, коли кожна країна жила власним внутрішнім життям, приходить усеохоплювальний рух, усеохоплювальна залежність народів один від одного. Це відбувається не лише на рівні матеріального виробництва, а й у духовному плані. Духовні здобутки окремих націй стають загальними здобутками. Національні однобокість і обмеженість стають усе більше неможливими, і з багатьох національних і місцевих літератур створюється єдина всесвітня література»[121].

Наведений вище уривок належить зовсім не до якогось неоліберального маніфесту наших днів. Його взято з «Маніфесту комуністичної партії» Маркса та Енгельса, опублікованого у лютому 1848 року. А перед указаними вище рядками було зазначено:

«Завдяки експлуатації світового ринку буржуазія зробила космополітичними виробництво та споживання в усіх країнах. На превеликий жаль реакціонерів, вона позбавила галузі промисловості їхніх національних основ»[122].

Виходячи з цих цитат, можна підкреслити ті істини, що відомі вже давно: по-перше, автори «Маніфесту» відкрито розхвалювали революційну роль «буржуазії»; по-друге, дискусії навколо «експлуатації світового ринку» точаться набагато давніше, ніж це ладна визнати закоротка пам’ять сьогоднішніх політиків; по-третє, що Маркс та Енгельс (хоча цей факт сьогодні намагаються замовчувати) вважали явно реакційною відмову від того, що сьогодні називають глобалізацією.

Цей процес нам видається справді невпинним. Контро­лювати його вдається лише частково й у певних рамках. Я почав цей розділ роздумами про моду та просування місцевих кулінарних традицій. Сьогодні Італія має 129 най­менувань, що належать до категорії продуктів із кон­трольованим походженням, а також 77 найменувань категорії географічно захищеного походження. Але здається, що — за геть незаконними принципами! — дві шинки з трьох, які пропонуються в продажу як товари італійського походження, насправді зроблені зі свиней, вирощених за кордоном, а третя частина наших макаронних виробів зроб­лена з імпортованого зерна. Що далі від Італії, то більше погіршується ситуація: з чотирьох товарів італійського походження три є підробками, а знаменитий італійський сир пармезан підробляють у всьому світі, включаючи Сполучені Штати та Австралію[123]. У войовничих і строкатих лавах тих, хто визнає існування війни, яка ведеться між техно-їжею та біо-їжею,