Читати книгу - "Пришестя роботів: техніка і загроза майбутнього безробіття"

Із апологетикою такої думки виступили декілька економістів. Тайлер Ковен, економіст із Університету Джорджа Мейсона, у своїй книзі The Great Stagnation («Великий Застій»), опублікованій 2011 року, висловив припущення, що економіка Сполучених Штатів увійшла в період тимчасового застою тому, що спожила всі «низько навислі» й легкодоступні плоди інновацій, усі вільні землі та невикористані людські таланти. Роберт Дж. Ґордон із Північно-Західного університету висловлюється ще більш песимістично. У своїй роботі від 2012 року він стверджує, що економічне зростання Сполучених Штатів, на заваді якому стали кволий темп інновацій та ціла низка таких болючих проблем, як надмірна державна заборгованість, старіння населення та вади в системі освіти, загалом, певно, добігло свого кінця [1].

Щоб трохи розібратися з чинниками, які впливають на темп інновацій, буде корисно вдатися до мислення категоріями того історичного шляху, який проходять майже всі технології. У цьому випадку гарним прикладом є літаки. Перший керований моторний політ відбувся в грудні 1903 року і тривав близько дванадцяти секунд. Від часу того скромного старту прогрес прискорився, але початковий примітивний рівень технологій означав, що знадобляться роки, перш ніж з’явиться літак, придатний для практичного використання. 1905 року Вілбур Райт зміг протриматися в повітрі майже сорок хвилин і подолав майже сорок кілометрів. Одначе за якихось кілька років все раптом стало ліпитися докупи; авіаційна технологія почала розвиватися за експонентною кривою, а темп абсолютного прогресу різко пришвидшився. Під час Першої світової війни аероплани вже проводили повітряні бої на високих швидкостях. Протягом наступних двох десятиліть прискорення прогресу тривало, й унаслідок цього з’явилися такі високоефективні винищувачі, як Spitfire, Zero і P-51 Mustang. Однак у часи Другої світової війни швидкість прогресу в цій галузі істотно уповільнилася. Літаки з двигунами внутрішнього згорання (як рушіями пропелерів) дісталися вершини свого технічного потенціалу, і відтоді конструктивним покращенням судилося мати лише інкрементний характер.

Ця S-подібна траєкторія, на якій прискорений (або експонентний) прогрес набуває зрілості й досконалості й підсумку входить у період застою, є гарним прикладом життєпису практично всіх конкретних технологій. Звісно, всі ми знаємо, що наприкінці Другої світової війни на сцену вийшли абсолютно нові авіаційні технології. Невдовзі реактивним літакам судилося продемонструвати такий рівень льотних характеристик, який був просто немислимий для будь-якого пропелерного літака з поршневим двигуном. Реактивні літаки стали дестабілізаційною технологією: у них була власна S-подібна крива. На рисунку 3.1 показано, яким чином це могло б виглядати.

Якщо ми хочемо різко пришвидшити темп інновацій у конструкції літака, то нам треба знайти іще одну S-подібну криву, і та крива має відображати технологію не лише значно кращу в плані льотних показників, але й економічно доцільну.[14] Однак проблема полягає в тому, що такої технології наразі немає. Якщо припустити, що нам не вдасться відкрити цю нову дестабілізаційну технологію, просто перестрибнувши через паркан у Area 51,[15] то тоді для отримання тієї нової S-кривої знадобиться здійснити гігантський стрибок — і то лише за умови, що така крива взагалі існує.

Критичною обставиною в цій ситуації є те, що тимчасом як рівень дослідницько-конструкторських робіт і обсяг інвестицій, а також наявність сприятливого законодавчо-регуляторного середовища дійсно можуть справляти певний вплив на відносну позицію технологічної S-кривої, значно важливішим чинником у цьому відношенні є комплекс законів фізики, яким підкоряється авіаційна галузь. Ми й досі не отримали нової й дестабілізаційної авіаційної технології, і це пояснюється, передусім, законами фізики й обмеженнями наших нинішніх науково-технічних знань. Якщо ми сподіваємося забезпечити наступний період швидких інновацій у широкому спектрі технологічних галузей (можливо, щось сумірне з тим, що відбулося в період між 1870–1960 роками), то нам необхідно віднайти нові S-криві в усіх цих різноманітних сферах. Ясна річ, що виконання такого завдання є величезною проблемою.

Однак існує одна вагома підстава для оптимізму, і вона полягає в тому позитивному впливі, що його чинитиме прискорений розвиток інформаційних технологій на дослідно-конструкторську діяльність в інших галузях. Комп’ютери вже долучилися до трансформації в багатьох сферах. Відтворення людського геному було б, безперечно, неможливим без потужної обчислювальної здатності. Симуляція і комп’ютеризоване конструювання значно розширили потенціал для експериментування з новими ідеями в низці дослідницьких сфер.

Одним із прикладів успішного застосування інформаційних технологій, яке справило величезний особистий вплив на всіх нас, стала та роль, яку відіграє потужна обчислювальна здатність у царині відкриття нових родовищ газу та нафти. Світові запаси легкодоступних нафти й газу зменшилися, і тому нові технології на кшталт тривимірних підземних зображень стали незамінними інструментами виявлення нових покладів. До прикладу, Aramco, саудівська державна нафтова компанія, створила й експлуатує масивний обчислювальний центр, де потужні суперкомп’ютери допомагають забезпечувати безперервне надходження нафти. Мабуть, багато хто здивується, дізнавшись, що одним із найважливіших відгалужень закону Мура став той факт, що принаймні досі світове виробництво енергії встигало за попитом, що стрімко зростає.

Поява мікропроцесорів спричинилася до приголомшливого зростання нашої загальної здатності здійснювати обчислення і обробляти інформацію. Там, де колись комп’ютери були масивними, повільними і нечисленними, сьогодні вони є дешевими, потужними і всюдисущими. Якби вам поставили завдання помножити зростання обчислювальної потужності одиничного комп’ютера, яке сталося в 1960-х роках, на кількість нових мікропроцесорів, що відтоді з’явилися, то результат майже не піддавався