BooksUkraine.com » Дитячі книги » Татарський острів, Василь Олександрович Лисенко 📚 - Українською

Читати книгу - "Татарський острів, Василь Олександрович Лисенко"

146
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Татарський острів" автора Василь Олександрович Лисенко. Жанр книги: Дитячі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 99
Перейти на сторінку:
і невідомо коли він повернеться. Що ж він повинен робити? Знайти лейтенанта Вершину або когось з розвідників і про все їм розповісти? Для цього треба йти в підземелля. Так лейтенант суворо заборонив без виклику і близько підходити до старих каменоломень. І що особливого він має розповісти? Нічого важливого Клара не повідомила. Гестапівці арештували родину підпільника Патлаха. Про це можна буде розповісти Святому пізніше. Тепер все одно нічого не вдієш. Про підступні дії Рудого Вершина й так знає. Хочуть фашисти звести наклеп на дочку лейтенанта, видати її за зрадницю, приписати їй, ніби вона видала групу наших підпільників на ворожому аеродромі. Так це теж підла провокація, і ніхто їй не повірить. Даремно фашисти стараються. Уже писали фашистські вивідувачі, що лейтенант Вершина — фашистський шпигун, давній їх прислужник. Нікчемна і пустопорожня брехня. Якщо лейтенант Вершина завербований гестапівцями, — то чому ж вони не можуть натрапити на підземелля, в якому стільки часу діють радянські розвідники? А хіба не лейтенант Вершина очолив операцію по розгрому «чорних кентаврів», випускників ворожої шпигунської школи. Ніхто фашистам все одно не повірить. Які б підлі вигадки вони не розносили. Давно сказано: «Собака гавкає, а вітер носить». Можна Юрку почекати і поки що нікуди не кидатися, не передавати повідомлення Клари, хоча дівчина й наказувала терміново повідомити про все партизанських розвідників. Скоро повернеться Святий або викличе Юрка лейтенант, тоді він і відчитається про свою поїздку в Київ.

Так вирішивши, не думав і не підозрював Юрко, яким лихом обернеться для партизанів його запізніла розповідь…

Юрко повертався додому в гарному настрої. Хлопець прочитав зведення Радянського Інформбюро. Бореться Червона Армія, завдає дошкульних ударів по ворогу! Б'ють фашистів і партизани. Схвилювала Юрка листівка про юного партизана з Чернігівщини. Герой! І Юрко міг би пустити під укіс фашистський ешелон, і Славко. Згадка про Славка ще більше підсилила гарний настрій. Є в Юрка вірні та щирі друзі. Ніякі фашисти не страшні Юрку, якщо в нього є такі гарні товариші.

Дома на Юрка чекав Олексій Шуменко, невисокий на зріст кремезний хлопець з вузькуватими, трохи розкосими очима. Олексій колишній Юрків піонервожатий. Не раз, і не двічі водив Шумейко своїх піонерів по місцях давніх боїв, показував окопи, зруйновані землянки, збудовані червоними партизанами. Батько Олексія Шумейка воював у Примакова, вибивав петлюрівців з села Жовтневого. Юрко з великою повагою ставився до свого піонервожатого і дуже радів, що Галя, Юркова сестра, врятувала Шумейка від розстрілу, попередила, що карателі мають арештувати комсомольців. Олексій утік з села, переховувався на хуторі в свого двоюрідного брата, а потім повернувся додому.

Шумейко міцно потис Юрку руку і попросив його дати на годину якесь старе рядно.

— Навіщо тобі рядно? — здивувався Юрко.

— Та тут таке діло, — зам'явся Олексій, — несподівано натрапив я на одні речі, і їх треба приховати.

— На які речі? — допитувався Юрко.

— Як тобі сказати… я й сам не знаю, що знайшов.

— Як це так, — не повірив Юрко, — щось знайшов і не знаєш що?

— Так воно, Юрку, і є, — пояснив Олексій, — ловив рибу. Закинув, а гачок за щось і зачепився. Довелося пірнути на глибоке, а там…

— Що там? — зацікавлено запитав Юрко.

Шумейко зиркнув на відкрите вікно, біля якого сиділа Леся і вишивала блузку.

— Давай трохи відійдемо, — запропонував він. — Тобі скажу, а більше нікому. — Олексій знову зиркнув на вікно і почав неголосно розповідати:

— Пірнув я на дно, отам під кручею, недалеко від вашого городу, дивлюся, а на дні лежать два чи три невеличких сейфи.

— Які сейфи? — недовірливо запитав Юрко.

— Металеві, — пояснив Шумейко, — такі собі залізні скриньки. Мій гачок і зачепився за ручку одного сейфа.

— Звідки б могли взятися на дні Прип'яті сейфи? — дивувався Юрко.

— Я так думаю, — почав Шумейко, — пам'ятаєш, як минулим літом німці розбомбили баржу, а на ній були музейні експонати. Їх наші вивозили в тил. Баржа потонула. Тепер повінь, я так думаю, і занесла ті скриньки під кручу. Я хочу їх витягти і заховати у верболозах. Цікаво подивитися, що зберігається в тих сейфах.

— Звісно, цікаво, — погодився Юрко.

— Що знайдемо, — несподівано запропонував Шумейко, — все поділимо порівну. Натрапив я там, — продовжував Олексій, — на станковий кулемет. Лежить під кручею. Треба його витягти і здати в поліцію. За кожен кулемет видають німці кілограм солі.

— Я тобі й так дам солі, — сердито озвався Юрко, — навіщо тобі здавати той кулемет в поліцію?

— Як тобі пояснити — зніяковів Шумейко, — треба якось задобрити поліцаїв, щоб вони чортом на мене не дивилися. Що як знову задумають арештувати та потягнуть в жандармерію? І солі нема. А кулемет понівечений, Одне залізяччя лишилося. — Олексій знову поглянув на відчинене вікно, запитав:

— Галя дома?

— На роботі.

— Славна вона дівчина. Порятувала мене від видимої смерті. І ніяк це виберуся, щоб прийти та подякувати. Гончар теж у тебе на горищі загоряв, рятувався від жандармів. Так неси ряднину, і ходімо зі мною. Підеш?

— Піду. Чого мені боятися?

Юрко взяв у хатині старе, але ще міцне рядно, показав його Олексієві.

— Пригодиться?

Шумейко взяв рядно, помацав його, похвалив:

— Міцне. Якраз таке й потрібне.

Леся вишивала біля вікна й прислухалася до розмови, тривожно зирила на Шумейка. Дивною й підозрілою здалася його поведінка. Розмовляє з Юрком і весь час озирається, немов хвилюється, чогось тривожиться. Колись цей Шумейко приходив з Петром Солодовником до діда Захара, запрошували Лесю на вечорниці, а в неділю на танці. Тоді Шумейко пригостив Лесю смачним гарбузовим насінням, радив їй хутчій перебиратися до Солодовників на квартиру, не мешкати в Берегових. Як не прислухалася Леся до розмови між хлопцями, але нічого не могла збагнути, бо Шумейко говорив притишено, і до неї долинали лише окремі слова. І все ж Леся зрозуміла, що Олексій запрошує Юрка на берег Прип'яті, потребує його допомоги.

Хлопці швидко подалися на берег. Незбагненна тривога закралася в серце Лесі.

1 ... 24 25 26 ... 99
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Татарський острів, Василь Олександрович Лисенко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Татарський острів, Василь Олександрович Лисенко"