Читати книгу - "Син сонця, Джек Лондон"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вертаючися стежкою, вони здибали одного тубільця, що ридав ридма.
- Цить! - крикнув на нього Ворс.- Чого ти репетуєш?
- Кого вбив ваші два корова,- відповів той і виразно черкнув пальцем по горлу.
- Зарізав корів,- пояснив Гриф.- Отже, у вас, Ворсе, деякий час не буде молока. Але я подбаю, щоб надіслали кількох корів з Уджі.
Валенштайн не заспокоївся, аж поки на берег дістався Денбі й розказав про гірчичну есенцію. Після того німець навіть побадьорішав, хоча й далі люто крутив жовтого вуса та чотирма мовами лаяв Соломонові острови.
Другого дня вранці з топ-щогли «Дива» видно було, як понад хащами курів дим із сигнальних багать. Кучеряві стовпи здіймалися вгору й передавали тривожну звістку від верховини до верховини й у глиб джунглів. До тієї розмови прилучилися і далекі селища на високих бескеттях, куди навіть Мактевіш ніколи не доходив. З-за річки ввесь час чулася скажена тріскотнява скойок, а з усіх боків розлягалося в тихому повітрі басове бухкання величезних військових барабанів, зроблених з товстенних стовбурів, випалених із середини, а потім обтесаних гострими камінцями та морськими мушлями.
- У бунгало вам нічого не загрожує,- сказав Гриф управителеві.- Мені треба поїхати до Гувуту. Вони не зважаться напасти на вас на голому місці. Не відпускайте від себе робітників. Припиніть рубати ліс, поки все минеться. Вони знищать усіх, кого ви пошлете на роботу. І хоч би що, не дайте заманити себе в хащі. Якщо Кого затягне вас туди, то всіх переріже. Вам треба тільки зачекати на Мактевіша. Я його пришлю з загоном малейтських лісовиків. Він єдиний, хто може увійти в самий ліс. А поки він приїде, залишу з вами Денбі. Що ви скажете, містере Денбі? Мактевіш прибуде сюди на «Ванді», а ви потім сядете на неї і повернетесь на «Диво». Капітан Ворд уже якось обійдеться цим разом без вас.
- Я сам хотів попросити вас про це,- відповів Денбі.- Я й не сподівався, що таке завариться через жарт. Бачите, в певному розумінні це моя вина.
- І моя теж,- упав йому в слово Валенштайн.
- Але ж почав я,- наполягав комірник.
- Може, ви й почали, але я повів справу далі.
- А Кого її докінчив,- сказав Гриф.
- Ну, хоч там як, а я теж залишуся тут,- сказав німець.
- Я гадав, що ви поїдете зі мною до Гувуту,- заперечив Гриф.
- Я б і поїхав. Але обов’язок велить мені лишитися. До того ж я вчинив дурницю. Тому я лишуся й докладу всіх зусиль, щоб знову навести тут лад.
V
З Гувуту Гриф послав Мактевішеві докладні інструкції вербівничим кечем, який саме відходив до Малейти. Капітан Ворд поплив на «Диві» до островів Санта-Крус, а Гриф позичив в англійського резидента вельбот з командою тубільних в’язнів і переплив протоку до Гвадалканару, наміряючись оглянути пасовиська за Пендуфріном.
Через три тижні при доброму вітрі та під усіма вітрилами він спритно обминув коралові острівці й сколихнув гладеньку поверхню Гувутської затоки. У гавані не було нікого, тільки біля рифу стояв невеличкий кеч. Гриф упізнав «Ванду». Вона, очевидно, допіру прибула з боку Тулагі, бо її тубільна команда ще прибирала вітрила. Гриф підплив до неї, і сам Мактевіш простяг йому руку, допомагаючи перелізти через поруччя.
- Що сталося? - запитав Гриф.- Ви ще туди не їздили?
Мактевіш кивнув:
- Уже й повернувся. На борту все гаразд.
- А на Новому Гібоні?
- Усе так, як я залишив останнього разу, хіба що бракує кількох дрібних деталей у краєвиді, коли добре придивитися.
Мактевіш був не людина, а холодне полум'я - такий самий низенький, як і Кого, і такий самий худорлявий, з обличчям кольору секвойї та маленькими незворушними блакитними очима, що більше нагадували щілини, ніж людські очі. Йому не дошкуляли ні хвороба, ні спека, не відав він ні страху, ні захвату, ані відчаю, був невмолимий і жорстокий, як гадюка. Дивлячись на його понуру міну, Гриф зрозумів, що скоїлося якесь лихо.
- Шкварте! - сказав він.- Що там сталося?
- Те, що сталося, ганьба й сором. Треба з глузду з’їхати, щоб отак жартувати з дикунами,- відповів Мактевіш.- Та й задорого коштують ці жарти. Ходімте вниз, містере Грифе. Такі новини краще слухати з доброю чаркою в руці. Прошу.
- То як ви там усе владнали? - запитав Гриф, тільки-но вони посідали в каюті.
Маленький шотландець похитав головою.
- А там не було чого ладнати. Все залежить від того, як подивитися на справу. З мого погляду, там усе вже було владнано, розумієте, геть усе було владнано, ще поки я туди приїхав.
- А плантація, чоловіче! Що сталося з плантацією?
- Нема ніякої плантації. Кілька років нашої праці пішло на пси. Все повернулося до того, з чого ми починали, з чого починали місіонери й німці та з чим вони й виїхали звідти. Коло пристані нема каменя на камені. Житла обернулися на чорний попіл. Дерева всі вирубано, а дикі вепри перерили батат і солодку картоплю. Шкода хлопців з Нової Джорджії. Добрецькі були хлопці, сто дужих робітників, і коштували вони вам добрий гріш. Жоден не лишився, навіть не було кому розповісти за пригоду.
Він замовк і почав шукати щось у великій скрині під східцями.
- А Ворс? А Денбі? А Валенштайн?
- Ото ж до них я й веду. Подивіться-но!
Мактевіш витяг з рижової соломи мішок і спорожнив його на підлогу. Девід Гриф аж здригнувся. Він з жахом глянув на голови трьох чоловіків, що їх він покинув на Новому Гібоні. Валенштайнів жовтий вус
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Син сонця, Джек Лондон», після закриття браузера.