Читати книгу - "Дамір, Iрина Давидова"

Я абсолютно не розуміла поведінки Даміра. Так, я була винна в тому, що трапилося, і мені було дуже соромно, але чому він так себе вів, до мене ніяк не могло дійти. Навіть коли зачіпав мене з приводу нашої першої зустрічі й мого провалу на камеру, він був більш привітний, ніж зараз. І від цього мені ставало ще більш незручно і соромно.

Дорогою назад ми їхали мовчки, ніхто з нас не промовив жодного слова. І коли автомобіль зупинився біля мого будинку, водій покинув салон, напевно для того, щоб знову відкрити мені двері. Я ж сподівалася, що зможу розговорити Даміра, але він випередив мене, навіть не давши вимовити й слова.

- Завтра за Вами заїде машина на дев'яту годину. До побачення, Ліє Олександрівно.

Я застигла з відкритим ротом, розуміючи, що чути мої вибачення він не хоче, як і в принципі нічого іншого.

- До побачення, - відповіла я, коли двері з мого боку були вже відкриті, і мій шеф явно чекав того, щоб я скоріше покинула салон його авто.

Опинившись на вулиці, поглядом завмерла на чорній машині, яка поволі почала виїжджати з мого двору. Ну що ж, робота буде нелегкою, тому що такий замовник з живої мене точно не злізе. Права була Інга, жорсткий він - Дамір Байєр.

Піднявшись до квартири, я нарешті скинула пальто й чобітки, пройшла у ванну, відкрила гарячу воду, вирішивши, що полежати в пінці сьогодні не завадить. Весь день був на нервах, тепер просто хотілося розслабитися й відпочити. Поки набиралася ванна, я зняла костюм, і надівши на голе тіло халат, вирішила зателефонувати Руслані, уточнити приїде вона сьогодні чи все ж помирилася зі своїм коханим.

- Я вже піднімаюся, - через два гудки, без привітань почула я в трубці захеканий голос подруги, а вже через кілька секунд, у двері постукали.

- Я так розумію, мені варто дати тобі ключі від квартири? - відкриваючи двері, поцікавилася я у Руслани, яка, судячи по очах, знову плакала.

- Я постараюся щось придумати, обіцяю, надовго у тебе не залишуся, - неживим голосом відповіла вона, кидаючи спортивну сумку на підлогу й знімаючи куртку.

- Жити будеш стільки, скільки тобі знадобиться, і це не обговорюється.

Руслана присіла біля сумки і почала, щось діставати, і я почула, як вона почала шморгати носом. Як же мені хотілося прибити її недоробленого улюбленого, який так шарпав їй нерви.

- Лі, я розумію, що ми погладшаємо, але давай його увесь зжеремо? - піднявшись, попросила вона, дивлячись на мене безневинними очима.

Я перевела погляд на торт, який вона тримала в правій руці, а потім на її вже благальний погляд, і не маючи сили їй відмовити, кивнула, ласкаво посміхаючись.

- Один торт нашим фігурам не завадить. Іди поки включай чайник, нарізай цю красу і пошукай на ноутбуці цікавий фільм, а я швидко скупаюся, а то у мене ванна набирається.

- Уже біжу, - вдоволено заверещала подруга, часто киваючи головою, - Лі, спасибі тобі.

- Давай дуй, і не вигадуй дурниць.

Я пройшла у ванну, вимкнула кран, додала трохи піни, і, знявши халат, дозволила собі поніжитися в теплій воді п'ятнадцять хвилин. Руську я любила і готова була підтримати в будь-який час, іноді наплювавши на свої бажання. Полежати у ванні я зможу і наступного разу, а тепер було просто необхідно рятувати її від депресії. Я ж знала, як сильно вона любить свого хлопця, а тому розуміла, що зараз їй дуже потрібна моя підтримка, яку я надам без проблем.

Зрозумівши, що пора вибиратися з води, я зняла лійку, сполоснула тіло від піни і, витершись, знову одягла халат. Відкривши пробку, спустила воду, сполоснувши ванну, і надівши теплі капці, попленталася в кухню, де Руслана готувала каву.

- Як же добре вдома, - зайшовши в кухню, потягнулася я, мріючи про масаж.

- Твоя правда, вдома добре.

Я помітила в очах подруги сльози, але не стала акцентувати на цьому увагу, розуміючи, що якщо заговорю зараз про нагальну проблему, то істерики нам не уникнути. Нехай сама почне розповідати, якщо захоче, а лізти в душу - це не найрозумніше рішення.

- Лі, тобі додавати вершки до кави?

- Так, капни трохи, - я почала нарізати бісквітний торт, промазаний згущеним молоком і повністю политий шоколадною глазур'ю. - Русь, де ти такий «оргазм» знайшла?

- Там що, написано? - відставивши чайник, з виряченими очима вона подивилася на мене.

- Ні, але досить поглянути на нього і зрозуміти, що він дуже смачний.

- Просто він дійсно називається «Оргазм», - зніяковіло відповіла Руська, поставивши чашки на тацю.

- От і добре, без мужиків будемо отримувати задоволення, - посміхнулася я, і поклавши шматки торта на тарілки, ми разом пішли до мене в спальню, де подруга вже включила ноутбук і обрала фільм.

- Пані та панове, розсаджуйтеся зручніше, відключіться від проблем і насолоджуйтеся переглядом фільму.

- Руслана, ти серйозно?

- Що?

- Відключіться від проблем і дивіться «Поспішай кохати»?

- Ну так, а що?