Читати книгу - "Фінансист, Теодор Драйзер"

мовив Батлер, чи то до Ковпервуда, чи до самого себе. — Тямущий молодий чоловік міг би бути мені дуже корисним у справах. У мене двоє синів — загалом недурні хлопці. Але я не хотів би, щоб вони грали на біржі. Та якби й захотів — не знаю, може, вони б і не зуміли. Але справа тут, власне, не в цьому. Я взагалі дуже зайнятий і, як я вам казав, роки мої вже не ті. Я тепер уже не такий легкий на підйом. А якби у мене був відповідний помічник (до речі, я все дізнався про вашу роботу), він міг би виконувати для мене різні невеликі доручення щодо паїв і позик — вони давали б дещо нам обом. У мене частенько питають порад з того чи іншого питання молоді люди, які бажали б вкласти свій капітал у справу, тож...

Він замовк і, ніби піддражнюючи гостя, став дивитися у вікно, добре знаючи, що зацікавив Ковпервуда, і що розмова про вплив у діловому світі і про комерційні зв’язки ще більше його заохотить. Батлер дав йому зрозуміти, що головне в цих справах — вірність, такт, кмітливість і дотримання таємниці.

— Що ж, якщо ви розпитували про мою роботу... — зауважив Френк, супроводжуючи свої слова характерною для нього мимовільною посмішкою і не закінчуючи фрази.

Батлер у цих небагатьох словах відчув силу і переконаність. Йому сподобалися витримка і врівноваженість молодика. Про Ковпервуда він чув від багатьох. (Тепер фірма називалася вже «Ковпервуд і Ко», причому «компанія» була чисто фіктивна.) Він поставив Френкові ще кілька запитань щодо біржі і загального стану ринку. Затим поцікавився, що йому відомо про залізниці, і нарешті виклав свій план, який полягав у тому, щоб скупити якомога більше акцій кінних ліній Дев’ятої, Десятої, П’ятнадцятої і Шістнадцятої вулиць, але, по можливості, поволі і не здіймаючи галасу. Діяти тут треба обережно, скуповуючи акції частково через біржу, частково ж у окремих власників. Батлер змовчав про те, що він має намір чинити тиск на законодавчі органи, щоб домогтися дозволу на продовження шляхів за теперішні кінцеві пункти, аби, коли настане час, розпочати роботи, приголомшити залізничні концерни звісткою, що найбільшими їхніми акціонерами є Батлер (батько чи сини) — далекоглядний план, спрямований на те, щоби зрештою ці лінії опинилися повністю в руках сімейства Батлерів.

— Я буду щасливий співпрацювати з вами, містере Батлер, будь-яким бажаним для вас способом, — сказав Ков­первуд. — Я не скажу, що у мене вже зараз велика справа — це ще тільки перші кроки. Але зв’язки у мене хороші. Я придбав власне місце на нью-йоркській і філадельфій­ській біржах. Ті, кому доводилося мати зі мною справу, як на мене, завжди залишалися задоволені результатами.

— Про вашу роботу мені дещо вже відомо, — повторив Батлер.

— Дуже добре. Коли я вам знадоблюся, ви, можливо, зайдете в мою контору або напишете мені, і я прийду до вас. Я повідомлю вам свій секретний код, тож усе вами написане залишиться в найсуворішій таємниці.

— Гаразд, гаразд! Зараз ми більше не будемо про це говорити. Скоро ми знову зустрінемося, і тоді в моєму банку вам буде відкрито кредит на певну суму.

Він підвівся і поглянув у вікно. Ковпервуд теж піднявся.

— Здається, нині чудова погода?

— Прекрасна!

— Ну, я впевнений, що з часом ми з вами зійдемося ближче.

Він подав Ковпервуду руку.

— Я теж маю надію.

Ковпервуд попрямував до виходу, і Батлер провів його до парадних дверей. У цю ж хвилину з вулиці вбігла молода рум’яна блакитноока дівчина в яскраво-червоній пелерині з капюшоном, накинутим на рудувато-золотаве волосся.

— Ах, тату, я тебе мало з ніг не збила!

Вона посміхнулася батькові, а заодно і Ковпервуду, сяючою, променистою і безтурботною посмішкою. Зуби у неї були блискучі і дрібні, а губи — мов яскраво-червоний бутон.

— Ти сьогодні рано повернулася. Я думав, що ти пішла на весь день.

— Я так і хотіла, а потім передумала.

Вона пройшла далі, розмахуючи руками.

— Отже, — продовжував Батлер, коли вона зникла, — почекаємо день-другий. До побачення!

— До побачення!

Ковпервуд спускався сходами, радіючи перспективам фінансової діяльності, що відкривалися перед ним. І раптом в його уяві знов постала щойно бачена ним дівчина — живе втілення юності. Яка вона яскрава, свіжа, життєрадісна! В її голосі звучала вся веселість і бадьора сила п’ятнадцяти чи шістнадцятирічної дівчини. Життя у ній вирувало. Ласий шматочок, який з часом дістанеться якомусь хлопцеві, і до того ж її батько ще збагатить зятя або щонайменше по­сприяє його збагаченню.

12

До Едварда Мелії Батлера Ковпервуд звернувся майже два роки по тому, коли подумав, що він міг би досягти вельми впливового становища, якби йому доручили розповсюдити частину випущеної позики. Можливо, Батлер і сам зацікавиться придбанням пакета облігацій або ж просто допоможе йому, Френку, розмістити їх. На той час Батлер вже перейнявся щирою симпатією до Ковпервуда і в реєстрах останнього значився великим власником цінних паперів. Ковпервуду теж подобався цей міцний, поважний ірландець. Подобалася йому і вся історія сім’ї Батлера. Він познайомився з його дружиною, огрядною і флегматичною ірландкою. Вона була досить мила, терпіти не могла нічого показного і досі ще любила заходити на кухню і особисто керувати куховарством. Френк був уже знайомий і з синами Батлера — Оуеном і Келемом, і з дочками — Норою та Ейлін. Ейлін і була тією дівчиною, з якою він зіткнувся на сходах під час першого свого візиту до Батлера позаминулої зими.

Коли Ковпервуд увійшов до своєрідного кабінету-контори Батлера, там затишно палав камін. Наближалася весна, але вечори були ще холодні. Батлер запропонував гостеві зручніше влаштуватися в глибокому шкіряному кріслі біля вогню і приготувався його слухати.

— Еге, це не така проста штука! — вимовив він, коли Ков­первуд скінчив. — Ви ж краще за мене розбираєтеся в цих речах. Як вам відомо, я не фінансист, — і він посміхнувся, немов виправдовуючись.

— Я знаю лише те, що це питання впливу і протекцій, — продовжував Ковпервуд. — «Дрексел і Ко» та «Кук і Ко» мають зв’язки в