Читати книгу - "Спадкоємиця Темного Володаря, Julybookss"

– Розказуй. – з порогу мене зустріла Елла. – Як пройшло побачення?

– Це була лише прогулянка. – я стала заперечувати.

– Ти свої губи бачила? – хмикнула Елла, протягуючи мені дзеркало.

Поглянувши на свої губи, я помітила, що вони були трохи червоні. Поцілунок з Алексом залишив на них легкий відбиток його ніжності та тепла. У моїх очах відбивалася радість та задоволення, а серце відчувало себе легким та веселим. Подумавши про цей незвичайний момент, я не могла не усміхнутися. Цей поцілунок став яскравим відзнакою нашої з Алексом спільної прогулянки і невеличкої, але особливої пригоди в місті.

– Ясно все з тобою, – зробила висновок дівчина. – Тільки голову не втрачай, з чоловіками треба завжди тримати її тверезою.

– Хоч я і чоловік, але погоджуюсь з Еллою. – підтримав дівчину Мел. – Не забувай, що краще, щоб в академії ніхто не знав про ваші стосунки.

– Я це пам’ятаю. – я була так щаслива, що у мене такі друзі. – Дякую вам, що підтримуєте завжди.

– Перестань Арі, бо зараз заплачу. – Елла витерла сльозу рукавом.

– Підтримую, я також. – добавив Мел, чим заставив нас голосно розсміятись. – Ну а що, чоловіки не можуть плакати? Це вже якась дискримінація.

Спочатку нам з Алексом було важко, я не могла не бачити як на нього дивляться інші адептки, та згодом їх погляд ніяк на мене не впливали. Я довіряла цьому чоловіку, довіряла практично повністю. Ми часто гуляли містом, та пробували нові розваги, а деколи залишались в його кімнаті, просто проводячи час в компанії один одного. Сьогодні мав бути один з таких вечорів, я одягнула темно-зелене плаття, яке купила недавно в місті. Його колір виділяв мої очі, та робив їх більш виразними. Плаття було досить скромним, але ідеально підкреслювало мою фігуру. За ці декілька місяців моя фізична форма сильно змінилась, на животі виднілись кубики пресу, а груди втратили один розмір. Але це все дурниці на фоні того, що я ще ніколи не почувалась так добре як зараз. Я навіть навчилась робити собі макіяж, уроки Елли не пройшли дарма. Я трішечки підкреслила очі та нанесла блиск на губи. Ще раз оглянувши себе в дзеркалі, я відправилась у вже знайому мені кімнату. Дорога до кімнати Алекса завжди була для мене квестом, я боялась зустріти когось з викладачів на своєму шляху, а ще більше боялась зустріти декана. Та сьогодні фортуна була на моєму боці, я не зустріла зовсім нікого і швидко проскочила в кімнату, закривши за собою двері.

Увійшовши до кімнати Алекса, мої очі першими зачепились за ряд свічок, які тремтіли своїм теплим вогняним світлом. Кімната була наповнена приємним ароматом квітів, що стояли у вазах на різних кутках кімнати. На столі виблискували свіжі фрукти та ласощі. Все це створювало атмосферу невимушеного розкоші та затишку. Алекс підійшов до мене, випромінюючи теплою посмішкою. Він виглядав таким чарівним та привітним, ніби весь цей вечір він присвятив саме мені. Його очі сяяли радістю, а руки ніжно обійняли мене, як тільки я ступила у його простір.

– Вип’єш вина? – запитав Алекс, перериваючи наш поцілунок.

– Зовсім трішки, – відповіла я та посміхнулась, згадуючи першу вечірку в академії.

– Що тебе розсмішило? – з цікавістю спитав він.

– Просто останній раз, як я пила алкоголь, мені прийшлось відмивати весь корпус зіллєваріння.

– Я захотів почути цю історію. – сказав хлопець.

Я коротко переказала йому події того вечора, і ми не могли стримати сміху. Я не помітила, як наша ромова перетворилась у довгий поцілунок. Алекс завжди був ніжним, тому я постійно відчувала себе у безпеці поряд з ним. Та зараз я відчувала, що він хоче поглибити наш поцілунок, тому дозволила йому це зробити. Його губи стали вимогливішими, а язик вимальовував візерунки у танці з моїм. Руки Алекса опустились на моє стегно та стиснули його, я розуміла до чого все йде, та не була впевнена, що готова до цього. В мене не було близькості з чоловіком, плюс травматичний досвід, не давали мені можливості розслабитись та довіритись цьому чоловіку.

– Пробач. – я перервала наш поцілунок. – Я не впевнена…

– Що готова. – доповнив мою фразу чоловік. – Я не хотів тебе образити чи налякати. Я подумав, що ти не проти.

– Я не проти, тобто… –  я не знала, які слова підібрати. – Я хочу, просто зараз не готова. Пробач. Я краще піду.

Хлопець не став мене зупиняти, і я була йому за це вдячна. Я розуміла, що накручую себе, це просто близькість і нічого страшного не станеться. Але тіло відмовлялось коритись розуму. Я вже пройшла коридор, залишалось лише спуститись сходами на два поверхи і я вже в кімнаті. Та на сходах моя удача вирішила мене покинути, я зустріла професора Рейка.

– Що ви робите на викладацькому поверсі, адептка Ренніс? – здивовано запитав декан, звернувши увагу на моє плаття. – Та ще й в такому вигляді.

– Я задумалась, поки йшла в свою кімнату і не помітила як зайшла на цей поверх. – брехала без краплі сорому.

– І часто ви так помиляєтесь поверхом? – не повіривши, уточним професор.

– Сьогодні вперше і востаннє, обіцяю. – я старалась виглядати переконливо.

– Не давайте обіцянок, яких не здатні виконати. – зауважив професор.

– Не всім бути ідеальними як ви. – здається мої нерви почали здавати, і чому я не могла добратись в кімнату без пригод.