Читати книгу - "Королівство криги, Анна Мінаєва"

Я зніяковіла на мить, а поглянула на Лейлу і кивнула:

— Дуже приємно з вами познайомитися, лорде Мейрі. Ваша дружина зробила мені велику послугу, коли згодилася стати фрейліною майбутньої королеви.

— Ви надто люб’язні, леді Месау, — чоловік знову уклонився мені. — Чи можу я просити вас дозволити моїй дружині потанцювати? Чи ваша леді потрібна вам буде все свято?

— Звісно, — я здивовано скинула брова. — Якщо леді Лейла бажає провести час окремо від мене, я не заперечую. Це свято для всіх.

— Дякую, міледі, — він вже втретє уклонився мені. — Дякую за запрошення і для мене. І для дружини. Був радий з вами познайомитися особисто.

— Я теж, лорде Мейрі, — чемно відгукнулася я. — Гарного вам вечора.

Він уклонився. Знову. Після чого подивився на свою дружину, на кілька миттєвостей затримавши на ній погляд, і поквапився поки що залишити її поряд зі мною. Я проводила його поглядом, а потім звернулася до найстаршої своєї фрейліни.

— Якщо ви бажаєте, можете наздогнати чоловіка. Я сказала правду. Я не маю нічого проти того, щоб мої фрейліни розважалися окремо від мене.

— Дякую за дозвіл, леді Айло, — Лейла кивнула мені з чемною посмішкою. — Та поки я побуду поряд із вами, якщо ви не заперечуєте. Все ж таки ще трохи і всі аристократи вирішать вам відрекомендуватися. Вам потрібна буде наша підтримка.

Оріса з Еліссою одночасно кивнули, підтримуючи рішення Лейли.

І всі вони мали рацію. Як виявилося трохи згодом. Час від часу до мене підходили чоловіки у темних або яскравих сюртуках, цілували руки, називали свої імена та знайомили ці своїми супутницями. Зазвичай лордів супроводжували дружини. Інколи доньки. І дуже рідко чоловіки підходили самі.

В якийсь момент я вже починала розуміти, що забуваю щойно почути імена та прізвища. Сподіваюся, що в разі чого мої фрейліни допоможуть згадати, як до кого варто звертатися.

— Здається все, — прошепотіла Оріса, коли останній лорд вклонився мені та поквапився відвести свою молоду дружину до вікна. — Як ви себе почуваєте, леді Айло?

— Так, наче знову вперше у світ вийшла, — тихо прошепотіла я, роблячи ковток вина. У голові запаморочилося, та за мить я знову була готова посміхатися і кивати.

— В мене десь так само пройшов бал дебютанток, — поділилася Даяна, озирнувшись. — Всім хотілося познайомитися з молодою неодруженою зовицею дочки канцлера. Як згадаю, аж погано стає.

— Я пам’ятаю той бал, — посміхнулася Елісса. — На тобі була неймовірна рожева сукня. І всі погляди були зосереджені тільки на тобі.

Леді Офора посміхнулася:

— Ненавиджу рожевий колір. То був перший і останній раз, коли я вдяглася в нього.

Леді Лейла не брала участі в розмові, тільки слухала нас і посміхалася. А дівчата вже забули про все навкруги, занурившись у спогади про те свято, на якому мене просто не могло бути.

Свій бал дебютанток я теж пам’ятала дуже добре. Та не могла сказати, що отримала від нього гарні враження.

— Леді Айло, король, — Оріса тихо попередила мене за мить до того, як я почула кроки.

— Леді Айло, — і цей голос. Голос, від якого перехоплює подих, — дозвольте запросити вас на танець?

— Мілорде, — я повернулася і присіла в реверансі. Після чого простягнула його величності руку.

— Це честь для мене, леді Айло, — церемонно схилив голову правитель Содії. І першим крокнув до середини залу, оминаючи одну з колон.

Наче почувши наказ, музиканти заграли гучніше. Мелодія заструменіла між гостями, прослизнула під арками, вдарилася у стелю. Обійняла тонким серпанком і підтримала спину, разом із рукою Оуена.

— Свята в Содії завжди відкривають гертійським вальсом, — промовив він, роблячи перший крок. — Він дуже схожий на павану, яку танцюють в Ісафірі. 

— Якщо я наступлю вам на ногу, ваша величносте, мені ж не відрубають голову? — з посмішкою спитала я, дозволяючи королю вести мене у танці. — Бо чула я, що в Південній Детії, звідки родом гертійський вальс, це теж щось на кшталт традиції.

— Ми з вами, на щастя, не у Південній Детії, — король підморгнув мені, як звичайний юнак, і змусив трохи відхилитися для наступного па.

Я навіть не нервувала від, що не знала цього танцю. Оуен вправно брав на себе головну роль. І нехай зараз на нас дивиться весь двір Содії, я не боюся зробити помилку. Бо відчуваю — мене від неї врятують.

За мить після цієї думки до танцю долучилася ще одна пара. Потім ще. І ще. Боковим зором я помітила леді Лейлу з чоловіком. І Даяну з лордом, який нещодавно називав мені своє ім’я. 

— Сподіваюся, люди ще не встигли вас втомити, Айло, — промовив Оуен, закручуючи мене під спів чарівної музики. — Бо я вимушен зізнатися, що на знайомство з вами ще чекають Вищі лорди. 

— З великим задоволенням познайомлюся з ними, — відгукнулася я і таки наступила королю на ногу.

Оуен на мить скривився, а потім тихо розсміявся:

— І справді добре, що ми з вами не в Південній Детії, Айло.

— Перепрошую, мілорде, — прошепотіла я, намагаючись не розсміятися. Та король мене випередив своїм сміхом, який здавалося, наповнював округу не гірше за музику.