Читати книгу - "Королівство криги, Анна Мінаєва"

Танець закінчився легким па, в якому чоловік від мене відступив і повільно опустився на одне коліно. А я присіла в реверансі, підхопивши важку спідницю сукні.

— Ходімо зі мною, — Оуен випростався. — Обіцяю, залишилося лише познайомитися з Великими лордами. І після цього більше нічого нудного. Після цього будуть тільки танці та ігри. 

— Я зовсім не втомилася, мій королю, — запевнила я його. — Та і як можна втомитися від людей, які є частиною твоєї країни?

— Повірте, Айло, можна.

Мене трохи зачепили ці слова, та я майже одразу забула про них, ідучи поряд з королем. Збираючи на собі погляди аристократів. Погляди, сповнені заздрощів — від леді, і зацікавленості — від лордів.

— Леді Айло, — король повернув мою увагу до себе і першим зупинився неподалік від одного з вікон. 

Тут стояло кілька лордів, майже всіх цих чоловіків я вже бачила, і трійко хлопчиськів-слуг. Останні подавали напої та закуски, забирали пусті кубки і удавали, що їх тут немає.

— Дозвольте познайомити вас з Великим канцлером Содії, — промовив Оуен, зупиняючись першим.

Один з чоловіків поважливо схилив переді мною голову. Канцлер був високим кремезним чоловіком з надмірною вагою, темними пишними вусами та маленькими очима.

— Браян Госабр, міледі, — він відсалютував мені кубком. — Щасливий нарешті познайомитися з вами офіціально.

— Я теж, лорде-канцлере, — кивнула я.

— Вілфред Стері, міледі, — старий сухий чоловік виступив вперед. — Ви маєте чарівний вигляд.

— Дякую, лорде Стері, — я посміхнулася у відповідь. — Якщо я маю рацію, то ви посідаєте місце Великого підскарбія.

— Все так, міледі, — підтвердив чоловік. — Я вражений вашою обізнаністю.

— Я хочу як можна більше знати про Содію та її мешканців, — чемно посміхнулася у відповідь. І разом із королем взяла кубок вина з рук слуги. 

— Це напрочуд вражаюче прагнення для юної леді, — лорд-канцлер відсалютував і зробив ковток напою. 

— Дякую, мілорде, ви надто люб’язні.

Оуен вже майже відпив зі свого кубка. А потім опустив його і повернувся до наступного лорда, який стояв поряд.

— Леді Айло, а це…

— Крістіан Карі, міледі, — високий рудий чоловік поклонився мені. Єдине, що я помітила окрім кольору волосся, підведені наче в леді чорними фарбами очі. І дивну припудреність під правим оком. — А це мій син. Один з двох. Айзек Карі.

Чоловік вказав на молодшу копію себе. Симпатичного хлопця може трохи старшого за мене. З такими ж яскраво-рудим волоссям і світло-блакитними очима. Від батька його відрізняло лише ластовиння, що розсипалося по щоках та носу.

— Лорд Карі-старший обіймає посаду Великого сенешаля, — промовив Оуен, — це свято саме його заслуга. І саме він буде влаштовувати наше весілля.

— Бал просто неймовірний, лорде Карі, — люб’язно відгукнулася я. — Я вже не можу дочекатися, щоб побачити, що ви зможете зробити для королівського весілля.

— Це честь для мене, леді Айло, — запевнив мене Великий сенешаль. — Я сподіваюся, що зможу вдовольнити короля і майбутню королеву.

— Ви завжди це вміли, лорде Карі, — Оуен кивнув. — Недарма ж за вами закріплено цю посаду вже впродовж десяти років. 

Здається король хотів ще щось сказати. Він вже повертався до Карі-молодшого, показуючи на нього рукою. Та за мить поряд із його величністю виник лорд, якого мені ще не назвали. Високий чоловік з сірим волоссям, що розсипалося по плечах. Лише кілька пасм над вухами було стягнуто у крихітний хвостик на потилиці.

Це все, що я встигла розгледіти до того, як він вихопив з рук короля кубок і озирнувся.

— Лорде Долайн, — Оуен вже хмурився.

— Заберіть хлопця! — чоловік не почув свого короля, віддаючи наказ кудись вбік. — Це замах!

Наступний кубок він вихопив з моїх рук. І тільки потім я помітила, як один зі слуг, що стояв весь цей час поряд з Великими лордами, витріщає очі. А з його вух і ніздрів прокладають собі шлях кармінові струмочки. Струмочки крові.

— Ах!

— Мовчить, міледі, — я отримала холодний погляд від цього лорда. — Не привертайте уваги. 

— Що діється? — його величність озирнувся і теж побачив слугу, який вже не тримався на ногах. Який вже просто не міг стояти сам, бо з кутка його рота стікала кривава піна, а очі закотилися. Його підтримував за плече Айзек. Зблідлий і переляканий Айзек Карі.

— Вас намагалися отруїти, мілорде. Цей хлопець вже як кілька місяців куштує вашу їжу та ваші напої перед вами. І він щойно помер. 

Це все, що сказав лорд перед тим, як знову огледітися. Здається цей чоловік зараз продумував якийсь план. Та все полетіло шкереберть, бо поряд хтось розсміявся.

Тихо. Неприємно.

Просто розсміявся.

Я повернулася і побачила того, кого повеселила смерть на балу. Це був один з хлопчисьок-слуг. Він тримав в руках тацю з кубками і сміявся.