Читати книгу - "Ім’я вітру"

До цього часу найпоширенішим способом торгівлі був бартер. Деякі великі міста створювали власну валюту, але за межами цих міст їхні гроші оцінювалися лише на вагу металу, з якого були зроблені. Металеві зливки краще підходили для бартеру, але цілі металеві зливки було незручно носити.

Бен блискучо зобразив вираз обличчя знудженого учня. Ефект трішечки псувало лише те, що він днів зо два тому знову спалив собі брови.

— Ти, сподіваюся, не будеш розводитися про переваги репрезентативної валюти?

Я глибоко вдихнув і вирішив не мучити Бена так сильно під час його лекцій.

— Колишні кочівники, які тепер звалися шалдим, першими запровадили стандартизовану валюту. Якщо порізати один невеличкий зливок на п’ять шматочків, виходять п’ять драбів. — Я заходився складати драби докупи — у два ряди по п’ять штук, — щоб унаочнити сказане. Вони скидалися на маленькі металеві зливки. — Десять драбів дорівнюють мідному йоту; десять йотів…

— Непогано, — втрутився Бен, сполохнувши мене. — Отже, ці два драби. — Він простягнув мені парочку драбів для огляду. — Вони могли б походити з одного зливка, так?

— Насправді їх, мабуть, викарбували окремо… — відчуваючи на собі сердитий погляд, я поступово замовк. — Звісно.

— Отже, їх і досі щось поєднує, так? — Він зиркнув на мене ще раз.

Я з цим не дуже погоджувався, але розумів, що його краще не перебивати.

— Так.

Він поклав обидві монети на стіл.

— Отже, якщо посунути один, має ворухнутись і другий, так?

Я погодився суто для годиться, а тоді простягнув руку, щоб посунути один. Але Бен перехопив мою руку й хитнув головою.

— Їм спершу треба нагадати. Власне кажучи, їх треба переконати.

Він дістав миску та вилив у неї тягучий згусток соснової живиці. Занурив у живицю один з драбів і приліпив до нього інший, вимовив кілька слів, які я не розпізнав, і поволі розділив монети; між ними потягнулися ниточки живиці.

Одну монету він поклав на стіл, а другу залишив у руці. Тоді пробурмотів щось іще та розслабився.

Він підняв руку, і драб на столі повторив його рух. Він покрутив рукою навсібіч, і брунатна залізячка заскакала в повітрі.

Він перевів погляд із мене на монету.

— Закон симпатії — один із найосновніших складників магії. Він твердить: що більше подібності між двома предметами, то сильніший симпатичний зв’язок. Що сильніший зв’язок, то легше їм впливати один на одного.

— Твоє визначення тавтологічне.

Він поклав монету. Спробував витерти живицю з рук ганчіркою, майже безуспішно, і його лекторська маска поступилася місцем широкій усмішці. Він замислився.

— Здавалося б, від цього жодної користі, чи не так?

Я невпевнено кивнув; каверзні запитання під час уроків аж ніяк не були рідкістю.

— Ти б волів замість цього навчитися кликати вітер? — Він хитро позирнув на мене. Пробурмотів якесь слово, і довкола нас зашурхотіла полотняна стеля фургона.

Я відчув, як по моєму обличчю розповзається хижий усміх.

— Кепсько, Е’ліре. — Його усміх теж був хижим і диким. — Перш ніж навчитися писати, треба завчити алфавіт. Перш ніж грати та співати, треба вивчити положення пальців на струнах.

Він дістав папірець і начеркав на ньому кілька слів.

— Штука в тому, щоб міцно тримати в голові алар. У їхній зв’язок потрібно вірити. Про їхній зв’язок потрібно знати. — Він передав папірець мені. — Ось фонетичний запис. Це називається «Симпатичне зв’язування паралельного руху». Попрактикуйся. — Старий, сивий, безбровий, він став нагадувати вовка ще більше, ніж до цього.

Він пішов мити руки. Я очистив розум за допомогою Кам’яного Серця. Невдовзі я дрейфував у морі безпристрасного спокою. Два шматочки металу я склеїв сосновою живицею. Закріпив у думках алар, віру в батіг, стосовно зв’язку між двома драбами. Проказав слова, розділив монети, промовив останнє слово і став чекати.

Ніякого припливу сили. Ніякого вибуху жару чи холоду. Мене не осяяв ясний промінь світла.

Я серйозно засмутився. Ну, наскільки можна було засмутитись у стані Кам’яного Серця. Я підняв монету, яку тримав у руці, а монета на столі піднялася подібно до неї сама собою. Це була магія — жодних сумнівів. Але я почувався доволі розчарованим. Я очікував… не знаю чого. Але не цього.

Решта того дня минула в експериментах із простим симпатичним зв’язуванням, якого навчив мене Абенті. Я дізнався, що пов’язати між собою можна майже все. Залізний драб і срібний талант, камінь і шматочок плоду, дві цеглини, грудку землі та одного з віслюків. Години за дві я зрозумів, що можна обійтись і без соснової живиці. Коли я запитав про це Бена, він зізнався, що вона — лише допоміжний засіб для концентрації. Здається, його здивувало те, що я здогадався про це сам.

Дозвольте мені дуже швидко розповісти про симпатію в загальних рисах, оскільки вам, напевно, знадобиться лише приблизне розуміння цих механізмів.

По-перше, енергію не можна створювати чи знищувати. Коли людина піднімає один драб, а другий здіймається зі столу, той, що в руці, здається таким важким, ніби людина підіймає обидва, тому що, у принципі, так і є.

Це теоретично. На практиці ж людині здається, що вона підіймає три драби. Ідеального симпатичного зв’язку не існує. Що більше несхожості між предметами, то більші втрати енергії. Вважайте, що це — все одно що акведук із течею, який тягнеться до водяного колеса. Добрий симпатичний зв’язок протікає дуже мало, і в ньому використовується більша частина енергії. У поганому зв’язку безліч дірок; дуже мало з тих сил, які на нього витрачають, ідуть на бажаний ефект.

Наприклад, я спробував пов’язати шматочок крейди зі скляною пляшкою води. Подібності між ними було дуже мало, тож, хоча пляшка води важила фунти зо два, коли я спробував підняти крейду, здалося, ніби я піднімаю шістдесят фунтів. Найкращий зв’язок на моїй пам’яті був між половинками гілки дерева, яку я переламав надвоє.

Після того як я осягнув цю маленьку часточку симпатії, Бен навчив мене інших. Десятка десятків симпатичних зв’язувань. Сотні маленьких хитрощів для направлення сили. Кожне з них було окремим словом у величезному словнику, який я тільки почав опановувати. Це доволі часто втомлювало, і це я ще не розповідаю вам про найскладніше.

Бен і надалі потроху навчав мене інших галузей знань — історії, арифметики та хімії. Проте я хапався за все, чого він міг навчити мене про симпатію. Своїми таємницями він ділився потроху, змушуючи мене довести, що я опанував одну, перш ніж розкрити мені іншу. Але я, здається, мав до цього хист, який значно перевершував мою природну схильність до засвоєння знань, тож чекати