Читати книгу - "Зраджений коханням, Шенна Кахрет "

Тут була зала з одягом як для чоловіків, так і для жінок. Я пам'ятаю, як раніше ходила такими магазинами з мамою, де могла купити все, що захочу, не дивлячись на ціни. Тоді я могла заприсягтися, що була щасливою дитиною. Очі зрадливо засльозилися.

—Ось, приміряй, - хлопець вручив мені пару речей, вказуючи головою в бік примірювальної кімнати.

Попрямував у потрібний бік, я закрила штору, щоб ніхто не насмілився мене турбувати і підглядати.

У руках тримала чорну майку та вільні болотяні штани. Саме вбрання мене злегка завело в глухий кут, оскільки я не думала, що таке поєднання одягу взагалі виглядатиме відкрито, що і вимагалося на даний момент.

Переодягнувшись, я вийшла до хлопця, що вже чекав мене.

Майка вийшла короткою, підкреслюючи мій ледь підтягнутий живіт і кістляві ребра.

—Добре, наступний.

Лестерн простяг мені пару чорних речей.

Взявши їх, я незабаром вийшла у чорному корсеті, який надто сильно робив мої груди пишніше, і коротких шортах, змушуючи вічно тягнути їх вниз, бо я бентежилася такого одкровення.

Кашлянувши, привертаючи уваги хлопця до себе, я розвела руки і покрутилася, намагаючись приховати рум'янець на щоках.

—Чудово, тепер це, - брюнет простягнув мені білу сорочку і коротку чорну спідницю. —Це носиться без верху, - хлопець трохи хитнув головою, роблячи натяк на останніх словах.

—Що? - я голосно завила, розуміючи, що не готова до таких дій. —Давай інше.

Закочуючи очі, Акоста розвернувся і підійшов до іншої стійки, поки я, червоніючи з сорому, намагалася зупинити шорти, які так і прагнули піднятися до неба.

Якби Хелен тільки знала, чим я жертвую заради цього парі, то давно валялася на землі від сміху, і намагалася зупинити його, але все було б безрезультатно.

Лестерн підійшов до мене і мовчки простяг пару речей, в яких я незабаром вийшла, покидаючи примірювальну кімнату.

—Мені здається, що сорочка занадто велика.

Я покрутилася, показуючи хлопцеві, що сюди помістився б ще одна людина.

Акоста встав зі стільця, на який буквально щойно сів, і підійшов до мене.

—Це треба носити ось так, - хлопець торкнувся мого плеча, звисаючи край сорочки вниз, оголюючи мою ліву ключицю і показуючи лямку бюстгальтера.

Моє серцебиття прискорилося. Така близькість з хлопцем у мене була вперше за останній час, тому з новою силою почервоніла і спробувала зробити пару кроків назад на ватяних ногах.

—Є щось ще? - я постаралася зробити голос непроникний.

—Так.

Лестерн повернувся до свого стільця, взяв ще кілька речей і знову підійшов до мене, тримаючи їх на витягнутій руці. Це мене потішило, хоча з боку це виглядало дивно.

Переодягнувшись, на мені була коротка спідниця, топ та спортивна кофта. Це був перший костюм, який мені справді сподобався.

Лестерн мовчки простяг ще одне вбрання, де я вже бачила хоч якісь фарби у вигляді червоної спідниці.

Змінив вбрання, я вийшла до хлопця.

—Далі.

Лестерн простяг руку з ще новим одягом, але я його зупинила своїм бурчанням:

—Як я буду сідати?

Зробивши спробу присісти, я зупинилася майже миттєво, розуміючи, що стрічки на боках спідниці не давали повністю опуститися. Якщо продовжувати в тому ж дусі, то спідниця або порветься, або підніматиметься нагору, що мені зовсім не потрібно.

—Значить приміряй далі, - хлопець злегка здригнувся рукою з річчю.

Цокнувши язиком, я невдоволено попрямувала до Акости, попутно намагаючись вгамувати спідницю підніматися нагору. Та що з цим світом не так?!

Надягши ще одне вбрання, я втомлено вийшла, кружляючи, показуючи себе з усіх боків.

—Те що потрібно.

Якби не зір, мені почулося б, що Лестерн навіть підвівся, плескаючи моєму вбранню, але ці хлопки долинали десь здалеку і явно не мені.

Чорна сукня сиділа на мені вилито; оголена спина ззаду робила свою справу, заворожуючи тих, що дивилися, як і розріз до стегна.

Поки я переодягалася, Лестерн оплатив покупки і чекав на мене біля виходу з магазину, щоб ми пішли за косметикою.

—Правило номер три, - почав хлопець, змушуючи мій мозок заново напружитись. —Не брехати.

—Як у звичайній дружбі? - я підняла брову.

—Як у звичайній дружбі.

—Тоді в чому інтерес цього правила? Чи теж є історія?

—Оповідання досить мутне, незважаючи на те, що сталося на початку дев'ятнадцятого століття. Чонгор Янда про щось брехав компанії і до кінця не хотів визнавати; можливо, його секрет був, що він бідний, а можливо, про щось інше. Відомо лише те, що Янда був головним і сам ввів це правило. Чонгор, після того випадку в дев'ятнадцять років, коли члени компанії дізналися про його брехню і зашили йому рота, більше ніколи не розмовляв, що з дружиною, що з дітьми.

—Зашили?

Я трохи злякано подивилася на Лестерна, торкаючись кінчиками пальців своїх губ.

На таке я навіть не могла дивитися у фільмах, де все не по-справжньому, а тут історія виявилася реальністю.

—Вони це зробили, щоб він більше нікому не міг збрехати?

—Вірно.

Я голосно ковтнула. Ми увійшли до ще одного світлого магазину, який злегка змусив мою голову паморочитися.

Я підійшла до стійки і почала розпитувати жінку середніх років про косметику: яка краще і дорожче, які кольори на палітрі більше мені підійдуть, а яка помада яскраво впадатиме в очі, показуючи всю пишність моїх губ. Пощастило, що консультантка була в настрої і кооперативною, допомагаючи зібрати все швидко і навіть зі знижкою.

Згодом ми зайшли з хлопцем ще в кілька магазинів одягу, а потім оформили мені кредитну картку, але не поклали жодних надвеликих сум.

—Куди далі? - у моєму голосі проскочила нотка азарту.

—Останнє правило – четверте – не можна ходити до клубів та барів.

 Мої очі трохи розширилися, не знаючи, що навіть така заборона існує.

—Жанетт Мольнар – амбітна дівчина, яка не знала, що таке страх і завжди була готова ризикувати, сперечатися і робити неможливе, - Лестерн став на сходинку ескалатора, спускаючись вниз. —Одного вечора вона вирішила сходити розвіятися. Спочатку це був клуб, а слідом і бар, де дівчина замовляла напої один за одним, доки не сп'яніла та не перестріляли всіх відвідувачів.