Читати книгу - "Конституція України. Науково-практичний коментар"

Порядок дострокового припинення повноважень Голови Верховного Суду України внаслідок висловлення йому недовіри Пленумом Верховного Суду України визначається ст. 43 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Стаття 129.

Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону.

Судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних.

Основними засадами судочинства є:

1) законність;

2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

3) забезпечення доведеності вини;

4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

6) забезпечення обвинуваченому права на захист;

7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;

9) обов’язковість рішень суду.

Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій.

За неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності.

Коментована стаття регламентує базові положення здійснення судочинства та визначає основні засади судочинства, які є системою загальноправових, міжгалузевих та галузевих принципів, що розкривають природу і сутність цивільного, кримінального та інших форм судочинства, напрями та досягнення завдань правосуддя та реалізацію прав, свобод і законних інтересів учасників процесу.

Конституційні положення про незалежність суддів і підкорення їх лише закону, а також здійснення судочинства одноособово суддею, колегією суддів чи судом присяжних, що передбачаються частинами 1 та 2 ст. 129, не включено до переліку основних засад судочинства. Разом з тим за своїм характером незалежність суддів і підкорення їх лише закону, а також здійснення судочинства відповідним складом суду є загальними засадами судочинства, які на відміну від основних засад судочинства в різних процесуальних системах мають характер правових аксіом. Це відрізняє названі засади від тих, що закріплені у ч. 3 коментованої статті. Частина 1 ст. 129 передбачає, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. В ній відтворені міжнародні стандарти правосуддя. Так, Загальна декларація прав людини проголошує, що кожна людина для встановлення обґрунтованості пред’явленого їй кримінального обвинувачення має право на те, щоб її справу розглянув з додержанням усіх вимог справедливий незалежний і безсторонній суд (ст. 10). Міжнародний пакт про громадянські і політичні права також визначає, що кожен має право при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, пред’явленого йому, або при визначенні його прав та обов’язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

VII Конгрес ООН по запобіганню злочинності і поводженню з правопорушниками 1985 р. схвалив Основні принципи незалежності судових органів, де проголошується, що незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в Конституції або законах країни; судові органи вирішують передані їм справи неупереджено, на підставі фактів і відповідно до закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонукання, тиску, погроз або втручання прямого чи непрямого з будь-якого боку і з будь-яких причин; незалежність судових органів дає їм право і вимагає від них забезпечення справедливого ведення судового розгляду і додержання прав сторін.

Незалежність судів і підкорення їх лише закону забезпечується організаційними та процесуальними гарантіями. Організаційні гарантії незалежності передбачено ст. 126 Конституції України (див. коментар до ст. 126) і Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Так, відповідно до ч. 4 ст. 47 Закону «Про судоустрій і статус суддів» незалежність суддів забезпечується:

— особливим порядком його призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення;

— недоторканністю та імунітетом судді;

— незмінюваністю судді;

— порядком здійснення судочинства, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення;

— забороною втручання у здійснення правосуддя;

— відповідальністю за неповагу до суду чи судді;

— окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом;

— належним матеріальним та соціальним забезпеченням судці;

— функціонуванням органів суддівського самоврядування;

— визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім’ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту;

— правом судді на відставку.

Крім того, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також фізичні і юридичні особи та їх об’єднання зобов’язані поважати незалежність судді і не посягати на неї. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді (частини 5, 6 ст. 47«Про судоустрій і статус суддів»).

При здійсненні судочинства незалежність суддів та підкорення їх лише закону виявляються у процесуальному режимі внутрішньосудових відносин складу суду, що розглядає справу, відносинах з учасниками судової справи, вищестоящими судовими органами, всіма організаціями, посадовими особами і громадянами, який унеможливлює втручання у діяльність судді при здійсненні правосуддя.

Основний зміст цієї засади судочинства закріплюється і конкретизується у процесуальному законодавстві. Так, відповідно до ст. 18 КПК України при здійсненні правосуддя в кримінальних справах судді і народні засідателі незалежні і підкоряються тільки закону. Судді і народні засідателі вирішують кримінальні справи на основі закону, в умовах, що виключають сторонній вплив на суддів.

Незалежність суддів і підкорення їх лише закону реалізуються у передбаченому законом порядку розгляду справи, прийняття рішень та інших судових актів. При здійсненні правосуддя та прийнятті рішення в судовій справі суддя повинен виходити з власного її розуміння та переконання, що ґрунтуються на всебічному, повному й об’єктивному дослідженні всіх обставин справи, бути незалежним від правової позиції прокурора, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та інших учасників судочинства. Відповідно до частин 1, 2 ст. 209 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду, рішення суду ухвалюється, оформлюється і підписується в нарадчій кімнаті суддею, а в разі колегіального розгляду — суддями, які розглядали справу. Згідно зі ст. 212 ЦПК України при оцінці доказів суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності; результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Однією з гарантій незалежності суддів є також право судді, який незгодний з рішенням більшості, на письмове викладення своєї окремої думки.

Виявом принципу незалежності суддів є їх незалежність від вищестоящих судів. При