Читати книгу - "Морбакка, Сельма Лагерлеф"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Колись Кайса Нільсдоттер чула, що в молодості мамзель Лувіса не бажала виходити заміж, не хотіла полишати самотніх батьків, але тепер, коли обох уже не стало на білому світі, рада була зажити у власному домі.
Ще вона чула, що мамзель Лувіса не хотіла покидати Морбакку. Тож і тут все добре, бо садиба пароха лише за п’ять хвилин ходи від її рідного хутора.
Кайсі Нільсдоттер аж серце кольнуло, що в мамзель Лувіси, яка сплела для неї брусничний вінок, життя складається так чудово, і вона квапливо відійшла від дверей.
І раптом побачила за спиною стару економку. Та знала про заручини й прийшла подивитися, як усе відбуватиметься.
Кайса поклала важку руку на плече економки.
— Я прийшла довідатися, чи справді мамзель Лувіса сплела для мене вінок з брусничного листя, — промовила вона. — Але час, мабуть, для цього не слушний.
Економка трохи розгубилася, проте вона була не з тих жінок, які швидко втрачають самовладання.
— Як тобі таке могло спасти на думку, Кайсо! — вигукнула вона. — Кожний у цьому домі знає, скільки праці вклала мамзель Лувіса у твоє убрання. Ми всі околиці оббігали, випрошуючи мирт.
Кайса Нільсдоттер пропікала поглядом стару економку, наче хотіла в саму душу зазирнути, щоб дізнатися правду.
— Так говорять по всій парафії.
Стара економка думала тільки про те, як заспокоїти Кайсу й випровадити з дому, щоб не турбувала мамзель Лувісу в такий радісний день.
— Ось що я тобі скажу, Кайсо! Вінок мамзель Лувіси буде сплетений з мирту, як і твій.
— Я запам’ятаю твої слова, — відповіла дружина шкільного вчителя. — Ось коли побачу, з чого шлюбний вінок мамзель Лувіси, знатиму, яким був мій.
— Ніхто й не перечитиме, — промовила стара економка.
Обидві повернулися на кухню. Кайса Нільсдоттер простягнула економці руку.
— Я уже, мабуть, піду, — сказала вона, начеб цілком заспокоївшись. — Не буду в такий час турбувати мамзель Лувісу.
З тими словами вона подалася геть. Економка повернулася до плити й каструль. За клопотами й метушнею вона швидко забула про несподівані відвідини. Лише через два дні розповіла мамзель Лувісі, про що розпитувала Кайса Нільсдоттер і що вона їй відповіла.
Почувши це, мамзель Лувіса дуже зблідла.
— Чому ти не сказала правду? Ліпше було б зізнатися, що я вплела в корону дві чи три гілочки брусниці, не більше.
— Хотіла її заспокоїти, щоб вона пішла собі, — виправдовувалася економка.
— А ти ще й сказала, що мій вінок буде з мирта, точнісінько, як у неї! Тепер у мене зовсім не буде ніякого вінця, ось побачиш!
— Ох, мамзель Лувісо, ви вийдете заміж, жодних сумнівів! Парох Мілен порядна людина!
— Можуть виникнути інші перепони, Майє! Ще й як можуть.
Кілька днів мамзель Лувіса ходила стривожена, а потім наче заспокоїлася. Їй і без того було чим клопотати голову. Весілля планували справити через пів року, і Лувіса почала готувати собі посаг. Ткала, шила й вишивала. Потім поїхала в Карлстад на закупи, привезла звідти тканину на весільну сукню і маленьку дротяну основу під віночок, який ще треба було обплести миртовими гілочками. Їй хотілося мати власний вінок, і не користуватися старою основою, яка вже послужила дуже багатьом нареченим.
Не встигла все скупити, як трапилися непередбачені обставини. Захворів і надовго зліг її наречений, парох Мілен. А коли трохи окріп і зміг ставати на ноги, змінився до невпізнання. Парафіяни помітили, що він уникав розмов зі своєю нареченою і перестав ходити навпрошки короткою дорогою в Морбакку, щоб побачитися з нею.
А влітку поїхав на лікувальні води. Усі сподівалися, що він цілком одужає і стане таким, як колись. Можливо, йому й пощастило одужати, але за весь час відсутності він не написав жодного листа мамзель Лувісі.
То був важкий для неї час, сповнений страху й неспокою. Мамзель Лувіса запідозрила, що наречений хоче розірвати заручини й повернула йому обручку.
Того ж дня вона сказала старій економці:
— От бачиш, Майє, і моя вінчальна корона не буде уквітчана миртом.
***
Через багато років одна з доньок лейтенанта Лаґерльофа попросила в тітоньки Лувіси щось з вінчальних уборів для маскараду. Мамзель Лувіса дала їй ключ від шафки, де зберігалися старовинні скарби. Щоправда, на той час шафку перенесли з кімнати мамзель на горище. Дівчинка піднялася на піддашшя, вставила ключ, витягнула одну шухлядку й аж завмерла від здивування. У шухляді лежали всього лиш згорток тюлі, сувій шовкової тканини й маленька дротяна основа для віночка.
Дівчина відразу здогадалася, що помилилася шухлядою. Весільне убрання лежало в сусідній шухляді, ліворуч. Якусь мить вона не могла відірвати погляду від шухляди. Їй стало боляче на душі, що бідолашна тітонька так і не змогла скористатися речами, які там лежали. Вона знала, як тітонька невтішно сумувала багато років. Усі навіть тривожилися, щоб не повередилася розумом.
У пам’яті зринув спогад. У ті часи, коли тітонька Лувіса почувалася особливо сумною і нещасною, небога зайшла у її кімнату. Тітка сиділа перед купкою брусничних гілочок і металевим каркасом для вінка. Відщипнула кілька пагінців і заходилася обплітати дротяну основу.
Несподівано в кімнату ввійшла пані Лаґерльоф.
— Господи, Лувісо, що це ти робиш? — злякано запитала вона.
— Я подумала… якби я вдовольнилася вінком з брусничника… Але все це дурниці, звісно.
Мамзель Лувіса рвучко встала, скинувши на підлогу і каркас, і гілочки брусниць.
— Я ж знаю, усе скінчилося, — промовила вона, міряючи кроками кімнату й заламуючи руки. — Нічим уже не зарадиш.
— Люба Лувісо, це не твоя вина. В усьому винна хвороба.
Але мамзель Лувіса далі схвильовано металася кімнатою.
— Якби ж то я не вплела брусницю в корону Кайси Нільсдоттер!
— Навіть думати так не смій, Лувісо! — суворо почала пані Лаґерльоф, але раптом завважила дівчинку, яка стривожена дивилася на матір і тітку.
— Повертайся до вітальні, Сельмо! У тітоньки Лувіси горе, і вам, дітям, не варто її турбувати.
Красеньфельдт
З путівця долинає срібний дзенькіт дзвоника. Їде унтерофіцер Карл фон Вакенфельдт.
Унтерофіцер Карл фон Вакенфельдт… Хіба не його колись вважали найвродливішим чоловіком у Вермланді чи й в усій Швеції? Хіба не він був улюбленцем усього жіноцтва Стокгольма, коли одного разу взимку в 1820-х роках приїхав у столицю складати якийсь іспит з землевпорядкування? Хіба не він влаштовував катання на санях і з неймовірною бравадою
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Морбакка, Сельма Лагерлеф», після закриття браузера.