Читати книгу - "Бойовий шутер, Стружик Лев"

- Девід! Девіде, ти де? - закричав Джон, намагаючись зрозуміти, що сталося.

Раптом до нього підбіг один із поліцейських, вигукуючи щось невиразне. Джон ледве встиг зрозуміти, що його напарника терміново відправили до лікарні. Не гаючи а ні миті, він кинувся до машини швидкої допомоги, сподіваючись встигнути на час.

Уривчасті повідомлення, що надходили через рацію, давали лише обривки картини того, що сталося. Джон збентежено намагався осмислити всю цю жахливу ситуацію, але в його голові панував лише один відчайдушний страх - страх за життя Девіда.

Прибувши до лікарні, Джон кинувся шукати свого напарника, благаючи медичний персонал розповісти йому про стан Девіда. Він не міг змиритися з думкою, що може втратити близького друга в цій безжальній битві.

Розділ 47. Важкі новини

Джон поспіхом пройшовся коридорами лікарні, вимагаючи в персоналу будь-яку інформацію про Девіда. Серце його калатало, а в голові проносилися найстрашніші думки - він не міг змиритися з тим, що може втратити свого напарника, свого друга.

Нарешті, він знайшов лікаря, який перебував біля операційної. Підбігши до нього, Джон схопив його за руку:

- Як Девід? Як він? Він живий?

Лікар зітхнув і поклав долоню на плече Джона, намагаючись заспокоїти.

- Ми зробили все можливе, але його стан украй важкий, - промовив він. - Куля влучила йому в груди, пошкодивши внутрішні органи. Зараз він у реанімації, і ми намагаємося стабілізувати його стан.

Джон відчув, як усередині нього все холоне. Девід може померти? Ні, цього не може бути!

- Але ви ж врятуєте його? Ви мусите! - майже закричав він. - Девід не може...

- Ми робимо все можливе, - перервав його лікар. - Але травми дуже важкі, і шанси не такі вже й великі. Йому потрібні термінові хірургічні втручання.

Джон зісковзнув на підлогу, відчуваючи, як ноги відмовляють йому. Ні, цього не може бути! Девід - найкращий напарник і друг, він не може...

Зціпивши зуби, Джон заплющив очі, намагаючись впорядкувати думки. Він не може здаватися. Девід завжди був поруч, коли йому було важко, і тепер Джон зобов'язаний зробити все для його порятунку.

Підвівшись, він рішуче поглянув на лікаря:

- Я залишуся тут, поки він не вийде з операції. І я молитимусь, щоб Девід вижив. Він не може... не може мене залишити.

Лікар тільки мовчки кивнув, розуміючи відчай Джона.

Годинами Джон сидів у коридорі лікарні, не зводячи очей з дверей операційної. Час від часу виходив медичний персонал, але жоден не міг дати йому втішної новини про стан Девіда. Напруження всередині Джона зростало з кожною хвилиною, і він ледве стримував сльози відчаю.

Нарешті, після довгих годин очікування, двері операційної розчинилися, і до Джона вийшов хірург у закривавленому халаті. Його обличчя було серйозним та стривоженим.

- Ну? Як він? - кинувся до нього Джон, затамувавши подих.

Лікар зітхнув і похитав головою:

- Боюся, ситуація вкрай серйозна. Куля пошкодила одне з життєво важливих внутрішніх органів, і ми ледь зупинили кровотечу. Він знаходиться в критичному стані і підключений до апарату життєзабезпечення.

Джон відчув, як серце стислося від жаху. Девід на краю прірви...

- Але ви ж можете його врятувати? Будь ласка, ви мусите! - благально промовив він, хапаючи лікаря за руку.

- Ми робимо все можливе, - відповів той. - Проте травми настільки важкі, що шанси на одужання дуже малі. Нам залишається тільки молитися і сподіватися на диво.

Джон похитнувся, відчуваючи, як ноги підгинаються. Його єдиний друг, напарник, з яким він пройшов стільки випробувань, може просто... зникнути? Ні, цього не може бути!

Джон застиг нерухомо, дивлячись порожнім поглядом у стіну. Він ніби онімів від шоку і повністю занурився у свої думки. Тільки одне питання безперестанку крутилося в його голові: "Чому це трапилося з Девідом?"

Лікар, розуміючи його стан, просто мовчки поклав руку на плече Джона, даючи йому час оговтатись. Він знав, що для поліцейського, який ризикував життям на службі, така втрата може стати справжнім ударом.

Джон відчував, як всередині нього клекоче відчай і біль. Він не міг змиритися з думкою, що може назавжди втратити свого найкращого друга. Девід завжди був там, підтримуючи і допомагаючи йому. А тепер...

Стиснувши кулаки, Джон застиг у мовчазному відчайдушному очікуванні. Він знав, що має зібратися з усіх сил і бути поруч із Девідом, підтримуючи його в цій нерівній битві за життя. Він не відступить, поки не дізнається, що його напарник виживе.

Розділ 48. Реабілітація

Після довгих тижнів боротьби за життя, Девід врешті-решт почав повільно повертатися до тями. Джон майже не відходив від його ліжка в лікарні, підтримуючи друга і даючи йому сили продовжувати боротьбу.

Коли Девід нарешті вийшов із коми, перші його слова були звернені до Джона. Він з величезною вдячністю стиснув руку свого напарника, розуміючи, що Джон не полишив його навіть у найважчі хвилини.

Реабілітація Девіда йшла непросто. Травми, отримані в сутичці, були дуже серйозними, і лікарі попереджали, що повне відновлення може зайняти кілька місяців. Але Джон був поруч, підтримуючи друга на кожному етапі одужання.

Разом вони долали всі труднощі. Джон допомагав Девіду виконувати важкі фізичні вправи, супроводжував його на оглядах та процедурах. Він був справжньою опорою, даруючи Девіду надію та віру в те, що все буде гаразд.

І поступово, крок за кроком, Девід відновлював сили. Біль і слабкість потроху відступали, а в очах поступово повертався колишній вогник рішучості та завзяття. Джон радів кожному найменшому успіху друга, розуміючи, що вони переборюють цю битву разом.

Час від часу до палати Девіда заходили колеги-поліцейські, щоб привітати його з одужанням. Вони всі раділи, що їхній товариш вижив після такого серйозного поранення. Девід завжди з вдячністю пожимав їхні руки, розуміючи, що живе лише завдяки самовідданості та вірності Джона.