Читати книгу - "Заборонені почуття , Rexana Keys"

-Ах звісно Ден... Йому зараз не до тебе,- на тих словах я остаточно втратила надію. Даніель підійшов до самого ліжка і нахилившись почав мене цілувати. Я почала опиратися. Намагалася відштовхнути його , але тіло мене не слухало. Він повільно почав стягувати бретельки мого плаття ,а я вже розуміла , що буде далі. Сльози почали стікати по моєму обличчі ,а він далі продовжував ковзати руками по моєму тілу і цілувати мене. Я повільно почала провалюватися в пітьму. Тільки краєм вуха чула що двері різко відчинилися, і в кімнату  хтось вривається.                                             

-Ти...ти в порядку ? Він... Він щось з тобою зробив? -цей голос був дуже знайомим , але я вже не могла себе контролювати. Опинившись на чиїхось  руках я відключилася.                                                     

Відкривши  очі і відчуваючи, як жахливо болить голова я одразу ж закрила їх назад.Здавалося,моя голова   пульсує в ритмі мого серця. Ломота в тілі відчувалася навіть у найменшому русі. Я піднялася і з подивом усвідомила, що стеля над моєю головою — біла, але зовсім не така, як у моїй кімнаті.                       

Оглядаючи приміщення, я помітила, що воно виглядало незнайомим. Стіни були голими, без жодних картин. Вікно було затягнуте важкими шторами, які не пропускали світло. Я глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїтися.                     

Раптом за сусідніми дверима я почула звук води — легке капання, яке здавалося занадто гучним у тиші. Мої думки крутяться навколо: що сталося вчора? Я згадала фрагменти — сміх, музику, чиїсь руки ,що торкалися мене. Страх знову охопив мене. Чому я тут? Що сталося? Невже...?                

Я спробувала зосередитися, але біль у голові лише посилювався.                                                       

Я сиділа на ліжку, коли двері раптово відчинилися. З них вийшов Ден, і я з подивом подумала: "Чому він тут? Що він тут робить ?"

— Прокинулась, як ти? — спитав він. На його обличчі  було добре видно його гнів.— Можливо потрібна таблетка після вечірки?                                 

— Я… я нічого не пам'ятаю, — зізналася я, намагаючись згадати хоч щось. — Що сталося? Як ми тут ...що ми тут робимо?                                           

— Чим ти взагалі думала, коли так напилася? — закричав він, не стримуючи емоцій. — Чим думала коли пішла з тим незнайомим хлопцем?!                  

Його слова вдарили мене, немов грім. Я відчула, як всередині мене все закипіло.                                 

— Не смій так зі мною говорити! — закричала я у відповідь, мої руки затремтіли від гніву. — Ти не маєш права!                                                                  

— Я маю право, — він виглядав майже нестримно. — Ти знаєш , що було б якщо б я вчасно не з'явився?

- Тобі нагадати ,що ти кинув мене , так ні разу не поцікавившись де я .

-Я що нянька тобі ?                                                            

Ми почали сваритися, кожен з нас намагаючись перекричати іншого. Я не могла повірити, що ми так далеко зайшли. Ден, який ще недавно відкрив для мене свою хорошу сторону , знову перетворився в нахабного і зарозумілого .

— Збирайся ,поїхали додому, — сказав він, здавалося, намагаючись взяти себе в руки.

Ми сіли в машину, і я спостерігала за знайомими вулицями, які пролітали за вікном, намагаючись заспокоїтись. Але всередині мене все ще бушували емоції. Раптом мені стало погано, і я відчула, як світ навколо почав пливти.

— Стій!  Мені погано — вигукнула я і Ден зупинив машину на узбіччі. Він швидко вискочив і відкрив двері.

 — Виходь.                                                                          

Я вийшла, повітря було  освіжаючим, але це не допомагало. Ден тримав мене за руку, намагаючись заспокоїти. Ми стояли на узбіччі, чекаючи, поки мені стане краще.

— Все буде добре, — сказав він  вже м'якше, його тон змінився. Я не могла зрозуміти, чи це співчуття, чи просто втома.                                         

Я намагалася зосередитись на диханні, поки він уважно дивився на мене. Через кілька хвилин я відчула, що можу повернутись до машини.               

Коли ми нарешті приїхали до нашого будинку, денне світло заливало подвір'я, і все виглядало спокійно. Ден зупинив машину біля входу.                

— Не бійся, — сказав він тихим голосом. — Нікого немає. Виходь.                                                                

Я полегшено видихнула, відчуваючи, як тягар з моїх плечей трохи зменшився. Я вийшла з машини і, не гаючи часу, попрямувала до своєї кімнати.                                                                               

Увійшовши, я відразу пішла в ванну, наповнюючи душову кабіну теплою водою. Потоки води заспокоювали мої нерви, але думки про минулу ніч все ще крутилися в голові.

Після душу я лягла на ліжко, обертаючись на простирадлі, намагаючись згадати, що сталося. У моїй пам’яті панувала порожнеча, і я не могла знайти жодної нитки, щоб витягти спогади.

 Що сталося на тій вечірці? Надія на ясність у думках розсіялася, залишаючи тільки тривогу та невизначеність. Я знала, що  день обіцяє бути важким, але потрібно було зрозуміти, як жити з цими запитаннями.