Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- З Лолітою.
Почувши ім'я, Коля несподівано присвиснув, чим викликав здивування в Ані.
- Щось не так? - вона взяла зошит і затрималася у дверях.
- Просто то колишня Влада, - пояснив він.
- А-а, та байдуже, - Аня махнула рукою та зникла в коридорі.
Влад вирішив вчинити так само, тільки часу на подібні дурниці в нього не було. Потрібно поспішати на роботу.
Увірвавшись до себе, він забув навіщо прийшов. Річ у тім, що в його тумбочці рився Костя, і навіть коли його зловили, він не зупинився.
- Чого і слід було очікувати! - вигукнув Влад, різко зачиняючи двері за собою. Його голос був наповнений сарказмом, а в очах блищала втомлена іронія. - Що шукаєш?
Запитував він спокійним доброзичливим тоном, а у відповідь отримав бумеранг. Костя накинувся на нього, як зазвичай це робив Влад.
- Це ти?! - Костя схопив його за сорочку. - Це ти взяв?
- Що?
- У мене, бляха, весь товар пропав! Тільки ти знав, де він знаходиться!
- Та здалася мені твоя дурь, - Влад різко відштовхнув його і пройшовся кімнатою.
Дивлячись у люті очі Кості, він сильніше переконувався, що йому не потрібен щоденник Філа, про який він дізнався кілька днів тому і зараз нібито прикривається зникненням наркотиків. Справа в іншому: вони й справді зникли. Реакція Кості була надто природною - тут неможливо не повірити.
- Поверни те, що взяв, і тоді поговоримо, - сказав він, стискаючи кулаки.
- Не брав я нічого! - розлютився Влад.
- Я тобі не вірю, - Костя окинув його вбивчим поглядом. - Ти хоч знаєш скільки там було? Якщо я не поверну гроші за товар, вирушу до твого покійного друга. Не бери гріха на душу.
На мить у кімнаті запанувала гнітюча тиша. Влад застиг, його обличчя затверділо, погляд став гострим, як лезо ножа.
- Заманливо, але я нічого не брав, - відповів він.
- А хто?!
- Ну, хто в будь-який момент може потрапити в гуртожиток і не викликати підозр? Думай, Костян, думай.
- Ти мене вже дістав, - процідив сусід. - Не знаю я, що сталося з вашим Філом. Самі розбирайтеся, а мене не чіпайте. Як би ти не намагався мене звинуватити, знай - в тебе нічого не вийде.
19
- Ми коли-небудь почнемо вивчати Беовульфа? - задихаючись від сміху, запитувала Аня.
Вони з Лолітою лежали на ліжку, закинувши ноги на стіну, і дивилися фотографії з першого курсу. Сміялися з облич одногрупників, і ще більше - з викладачів, обличчя яких можна використовувати замість мемів. Вони встигли обшукати всю галерею на телефоні й навіть групу факультету, але цього було недостатньо.
- Він тобі не сподобається, гарантую, - випалила Лоліта.
- Я не сумніваюся, але Ковалевська думає інакше. Ми маємо їй довіряти.
І знову сміх.
- Так, звісно, вже робимо, - Лоліта підповзла до ноутбука, натиснула правою кнопкою миші й створила документ. - Поки що досить.
- Перейменуй хоча б і відпочинемо.
У такій атмосфері минули перші півгодини підготовки, за які вони навіть точну тему не спромоглися дізнатися. В голові раптом заграло дитинство і не було ніякого бажання забивати мозок науковою нісенітницею. Коли вони начебто зважилися зайнятися навчанням, зі сміху їх пробило на “поговорити”.
- Як тобі в нас? Як враження? - Лоліта малювала мишкою квадратики на робочому столі.
- Круто тут, - мрійливо посміхнулася Аня. Запитання нової подруги вона теж вирішила перевести в потрібний напрямок. - Тільки страшно трохи. Помер студент, і ніхто точно не знає, що сталося. Одні кажуть убивство, інші - самогубство. Мені спати було моторошно після такого видовища, - прикрасила вона.
- Вірю, паршива ситуація вийшла, - Лола відклала ноутбук убік.
- Ти Філіпа добре знала?
- Ні. Він був не дуже товариським, але з Лєрою і хлопцями чомусь подружився. Ми поки з Владом зустрічалися, іноді перетиналися з Філом, а потім Влад раптом перестав нас помічати.
- Чому?
- Через той прикол над Лєрою. Вони тоді з Колею взагалі з котушок з'їхали, послали нас усіх під три чорти й більше не спілкувалися.
- Що за прикол? - перебила Аня.
- Лєра не розповідала? - здивувалася Лоліта. - Мені здавалося, вона насамперед перемиє кістки кожному і налаштує тебе проти всіх інших. Я думала, ти тому спочатку уникала нас.
Аня насупилася і тоді Лоліта пояснила:
- Ми просто її трохи напоїли. Нічого страшного не сталося, хоча в чомусь я її розумію. Не хотілося б опинитися на її місці, захочу - сама нап'юся.
- Зрозуміло, - приховуючи розчарування, сказала Аня.
- Ми взагалі з вашою кімнатою не дуже ладнали, - додала одногрупниця. - Там до тебе ще дівчина дивна жила, поїхала якраз за кілька днів до твого приїзду.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ігри в помсту, Світлана Бонд», після закриття браузера.