Читати книгу - "Місто мертвих ангелів, Несвятий революціонер"

-Ти чогось боїшся, Ісаку? – звернувся до мене Альфред

-Той чоловік, як він мене бачить? Він майже повністю стоїть у темноті…

-Хлопче, ми повністю залежимо від крові. Кров – це дар Великого Змія від нього нам, та від нас йому. Всі ці жертвоприношення потрібні для того, щоб возвеличити Дермедона та насолодитись самому. Ми змієподібні діти Змія у темноті або при тусклому світлі бачимо людську кров та серце, як кров тече, заходячи у кожний орган та у кожну частину тіла, та як б’ється найсмачніше людське серце. Якби не десниця та наший проповідник, середня каста та нижча вже давно озвіріли б та вийшли убивати людей лише аби насолодитися кров’ю. Але не Вольф та Флоріан. Ці люди вміють контролювати жагу до страсного у кожного із сім’ї. Флоріан, як головна людина тут, здатний через кров керувати тілом та свідомістю кожних хто є тут – це найголовніший дар від Змія. Розумієш, коли Крималіон – перший із проповідників, збирав біля себе людей, він вже був на межі, щоб не збожеволіти від крові нових членів сім’ї. Він готовий був їх усіх убити, але Дермедон, розуміючи це все, подарував першому проповіднику вміння контролювати тих людей, хто власною душею готовий бути у сім’ї. Вольф,  як десниця, через кров лише послаблює спрагу до найсолодшої у світі речовини, тоді як Флоріан повністю контролює тут кожного, лише десниця йому рівня. Проповідник ніколи не зможе привласнити тіло та кров Вольфа собі.

Удень ми бачимо світ, як звичайні люди, хоч і очі наші остаються не змінними. Лише у ночі, Ісаку, ти знаходишся у небезпеці навіть тут. Ті люди, що стоять біля кожної із дверей, це мисливці, які довго не були на полюванні. Тому у них буде така дика реакція на тебе, але не хвилюйся, поки біля тебе я або Вольф, то тобі тут ніхто не страшний.

-Альфреде, так ви канібали?

-Витри свого язика об підлогу, хлопче, і ніколи не смій такого казати. Ми мученики, діти та карателі для тих, хто нашу віру та Великого Дермедона паплюжить.

-Пробачте, прошу пробачте…

-Я чекаю, коли твій язик торкнеться підлоги, і спробуй зрозуміти, що це найменше твоє покарання за твої слова.

Мені дійсно прийшлось облизати язиком підлогу. Я майже не вивернув увесь свій сніданок. На полу був бруд, який я зачепив. Слиною я відчув щось. Прокусивши це, я зрозумів, що це була личинка якоїсь комахи. За секунду я позеленів. Мені стало настільки погано саме від смаку личинки, а не від розіп’ятої голови чи мертвих жінок. Що зі мною не так? Людство у мене виховало ненависть до самих себе. Я із важкістю, но сприймав  усі жорстокості над ними.

-Молодець, Ісаку, я приймаю твої вибачення. А тепер ходімо у перші двері. Тримайся ближче, бо Вальт – старший із мисливців, зжере тебе на місці.

- Слухаюсь, Альфреде, що у перших дверях?

- Флоріан. Тебе чекає процес визначення у касту.

Наближившись до дверей я побачив, як Вальт дістав ножа. Прямо переді мною він порізав собі пальця і випив кров, аби не збожеволіти перед моєю кров’ю. Його зміїні очі були безумні, і у будь-який момент він міг стати убивцею когось із своїх.

-Власна тілесна кров для нього бридка, Ісаку, але так же втамовує спрагу перед найціннішим. Тому деякі із мисливців, вбивць та жнеців роблять таку процедуру, щоб не накинутись на ближнього свого.

- Але були такі випадки, коли хтось сходив з розуму перед кров’ю?

- Звісно, і це був сам Вальт. Він накинувся на свого напарника та брата по сім’ї, відірвавши йому руки та випивши усю кров. Коли ми побачили тіло Серта, то зрозуміли усю серйозність ось такого безумства…

-Тоді ж чому Вальт досі живий? Ви не думаєте, що це повториться знову?

-Ні, Ісаку. Ти крізь його одяг не побачиш, але його тіло повністю  сповнене шрамів. Його покарання було, що кожний із 30 мисливців наносив йому по одному порізу. Ми гадали, що Вальт загине, але він виявся занадто сильним. Тоді ми навчили його пити власну кров, коли жага до неї окутає його свідомість. Він живе вже так 5 років. За всі ці дні, місяці ми побачили, що він є безпечним для решти, хоча ми все одно за ним слідкуємо.

- Ви також п’єте кров, Альфреде?

- Ні, аж ніяк. Коли я вперше звернувся до Дермедона, я хотів лише спокою та мати надію на краще життя, так як бажаєш ти, Ісаку. Я не бажав зла людям, не прагнув скуштувати їхнього тіла або кров. Мені просто хотілось жити краще, аніж до зустрічі зі Змієм. А ось саме Азимон, брат Стадіна, зажадав крові. І саме від нього Змій зрозумів, що кров – це безцінна речовина, яка поповнює його грудну порожнину. Вся та кров, що витікає звідти, це людська, жертвенна. Коли Дермедон блукав небом до зустрічі із Азимоном, він був слабкий. Його грудна порожнина була суха і лише ребра виднілись із неї. Без крові він не мав сили. Брат Стадіна змінив свідомість Змія і направив того на бажання мати у собі дюжини крові.  Дермедон явився на мольби Крималіона, Змій хотів його крові у той момент, але тоді у цей момент зайшов Лентін, який був убитий поглядом Дермедона. Із тіла сина Крималіона потекла кров. У цей момент Змій потягнувся до Лентіна,  і Крималіон зрозумів, що Дермедону потрібна кров. Саме у цей момент він повністю розрізав сина і дав насолодитися бажаним Великому. І з того часу кров, як їжа, як дар – це невід’ємна частина сім’ї.

- Я вражений, Альфреде… Слухаючи вас, я не можу дійти висновку, яке рішення мені прийняти.

-Ти вже його прийняв, Ісаку. Відмовитися від нього означає – померти.

- Я так хочу жити, бажаю відчути себе потрібним та коханим, Альфреде, що я приймаю ваш дар, виконуватиму ваші правила, і ніколи не зраджу сім’ю та Великого Змія

-Добре, Ісаку, добре…

Пройшовши темний коридор, де лише у деяких частинах було світло, ми зайшли у приміщення, що була схожим на великий театральний зал. На сцені я побачив чоловіка, який тримав у своїх руках тризуб. На  голові у нього був змій, але настільки рідкого виду, що зустріти його можна було лише на деяких частинах світу… На його спині, так як він був повернутий до мене задом, я побачив малюнок, де було видно Дермедона. Світло падало лише на цього чоловіка. Він стояв біля чогось, що було схоже на вівтар. Ми з Альфредом стояли недалеко від нього, мені доводилось бачити лише того чоловіка, бо все решта було темно. У залі була повна тиша, аж раптом той мужик заговорив.