Читати книгу - "Місто мертвих ангелів, Несвятий революціонер"

-Діти мої, сьогодні чудовий день. Наший найкращий мисливець, славний син Дермедона, приніс йому свій дар.

Чоловік повернувся до залу лицем. Це був Флоріан.

-Ця людина сьогодні стане насолодою для нашого батька. Його кров піде до Дермедона. І нехай Великий Змій прийме наш дар та одарує нас у відповідь.

-СЛАВА ДЕРМЕДОНУ, СЛАВА ФЛОРІАНУ. – доносились крики із залу.

-Вольфе, мій найкращий друг, приведи цього чоловіка сюди. – звернувся Флоріан

За мить Вольф притягнув сюди мужика, він саме приходив до тями

-Де… Де я? – промовила жертва.

-Назви ім’я своє, щоб Дермедон знав, чия кров у нього буде у порожнинні!

-НІ!!!!! ТІЛЬКИ НЕ СЕКТАНТИ, ПРОШУ, НІ!!!! Я НЕ ХОЧУ ПОМИРАТИ… - кричав чоловік, вириваючись із рук Вольфа.

Флоріан підійшов ближче до чоловіка.

-Назви ім’я своє, чоловіче, і я обіцяю, що смерть твоя буде безболісною!

За мить я побачив, як чоловік відкинув Вольфа та пихнув Флоріана. Він почав тікати. Побачивши мої очі, він підбіг до мене

-Слухай, ти не сектант, у тебе не зміїні очі, прошу врятуй мене. Знайди Барліона та скажи, що його найкращий друг Стенлі у сектантів у старому будинку мистецтв. БУДЬ ЛАСКА, ВРЯТУЙ МЕНЕ!

На жаль, чоловік не побачив біля мене Альфреда. Неспесі вирубив його лише одним ударом по голові. Діти Дермедона почали навалом йти до Стенлі, але тут крикнув Флоріан:

-Діти батька нашого, прошу, сядьте на місця. Усе добре, наший старий друг та неймовірної душі чоловік – Альфред врятував сьогоднішню церемонію. На жаль, таке трапляється, але ми будемо обачні і не допустимо більше такого. Сьогодні ця жертва стане особливою. Окрім крові та серця, які ми піднесемо нашому батьку, голова його, яку ми повісимо на наший третій вівтар, стане наукою для усіх втікачів. Його очі стануть новим зором для нашого нового сина. Привітайте Ісака Стелівонта. Хлопче, підходь до мене. А ти, Вольф, візьми тіло чоловіка і поклади його на вівтар.

-Слухаюсь, Флоріан!

Підійшовши до проповідника, я відчув страх. Його погляд, його очі не були схожими на решту. Його очний малюнок мав не звичайний зміїний овал, а був схоже на хрест із заточеними кінцями. Він дивився на мене, аналізуючи, та не відводячи погляд… На хвилинку мені здалось, що він щось у мені запідозрив, але потім Флоріан змінив погляд. Біля мене пройшов Вольф, який поклав тіло Стенлі на вівтар.

-СЛАВА ФЛОРІАНУ, ВІТАЄМО У СІМ’Ї ІСАКА СТЕЛІВОНТА, СЛАВА ДЕРМЕДОНУ – кричали із залу.

Звідси,  зі сцени я бачив, що людей було безліч, близько ста осіб спостерігали за жертвоприношенням і всі вони мали зміїні очі.

-Діти, настав час. Слава Дермедону. – Флоріан перерізав горло Стенлі.

-НАВІКИ СЛАВА – кричали із залу.

-Нехай батько наш прийме величний Дар – Флоріан вирізав і дістав серце.

-НЕХАЙ БАТЬКО НАШ ПРИЙМЕ ВЕЛИЧНИЙ ДАР

-Нехай голова чоловіка цього буде згадкою про сьогоднішній день. – Флоріан відрізав голову Стенлі. – Слава Дермедону!

-НАВІКИ СЛАВА БАТЬКУ НАШОМУ ДЕРМЕДОНУ

-Ісаку, візьми це серце та прийми кров жертви нашої. Нехай вона стане тобі солодшою за вино та смачнішою за м’ясо.

-ПРИЙМИ ДАР ІСАКУ, ДЕРМЕДОН ЛЮБИТИМЕ ТЕБЕ.

Вцепившись зубами у серце, я випив усю кров з нього. Я відчував, як тіло моє сповнюється сили. Смачна, людська кров. Солодша за вино та смачніша за будь-яке м’ясо.

-Вітаємо Ісака Стелівонта, як члена нашої сім’ї. Від сьогодні нижня каста любитиме тебе, як брата свого, і Дермедон – як дитину свою!

-СЛАВА ІСАКУ,  СЛАВА ФЛОРІАНУ, СЛАВА ДЕРМЕДОНУ.

-Діти батька нашого, процес завершений, прошу повертайтеся до своїх обов’язків. Славіть Дермедона. Батько ваш любить вас та не забуває.

-СЛАВІМО БАТЬКА НАШОГО, НАВІКИ СЛАВА!!! – крикнули на прощання побратими із залу.

На хвильку я озирнувся, Альфреда Неспесі ніде не було, мабуть, пішов разом із усіма.

-Сину, вітаю тебе у нашій сім’ї. Тепер твоя кров належить Дермедону та мені. У твої обов’язки входитиме спостерігати за рабами нашого батька та славити Великого Змія, де б ти не був. Кожних три години ти підходитимеш до вівтаря і молитимешся йому, лише окрім часів, коли ми всі спимо. Твої двері треті по рахунку. Твоя кров тепер змінилась. Кожен із тутешніх відчуватиме, що ти свій. Завтра вранці прийдеш до Альфреда у четверті двері, він дасть тобі напій. Вольфе, будь ласка, повиймай очі у жертви нашої та передай їх нашому другому.

-Так, Флоріан, обов’язково зроблю. Ісаку, я попрошу залишити нас із проповідником наодинці. Відправляйся, будь ласка, до себе.

-Слухаюся вас, Вольфе. Прощавайте!

5.

-Флоріане,  сьогодні троє дітей народилось із дурною кров’ю. Це поганий знак…

-Так, Вольфе, станеться щось страшне… Бережи нас Дермедон, і по втраті нашій нехай обрушить гнів свій на усіх у цьому світі. Слава  Дермедону, друже

-Навіки слава!

-Що скажеш на рахунок Ісака? Ти теж відчув, що хлопець сповнений помсти та страху водночас?

-Відчув, Флоріане, він серйозніший чим здається насправді. Ти ж побачив, що серце того втікача Ісак схопив відразу і без роздумів його випив?

-Так, друже, на моїй пам’яті це перший хто так зробив. Решта або вагались, або відмовлялись, за що й були убиті. Нам потрібно слідкувати за ним. Я відчуваю, Вольфе, що він поведе за собою військо жнеців, якщо все буде йти за нашою волею.

-Чекай, ти зараз серйозно? Нижчий син Дермедона стане генералом армії? Це ж не можливо… Я не довіряю новачку!

-Спостерігай за ним, Вольфе. Він швидко всьому навчиться. Ти зміниш думку про нього.

-Ти ніколи не помилявся Флоріане.

-Дякую батьку нашому!

-Славімо його.

-Йди, Вольфе, мені треба побути одному.

-Бувай, Флоріане, доброї ночі тобі

-Навзаєм, друже!

«Девліне, я мушу тебе побачити. Мій брате, я занадто довго живу з болем розлуки з тобою. Я чув, що Рокко тебе мордував. Як я давно не бачив Олівера, ще пам’ятаю його зовсім маленьким, коли я приводив Чарльза до нього, щоб ті двоє змогли погратися. А зараз мій син у могилі, все через ту паскуду Рокко… Вибач мені, що покинув тебе колись так і не сказавши причини. Я тут, у гарному місці, з гарними людьми та з чудовою вірою. Шкода, що ти мене не зрозумів би… Я знаю, що щовечора ти возиш Артура Конграйта до готелю, бережеш його, бо знаєш, що він надія цього міста, ти ніколи не помилявся, Девліне, як і я. Мабуть, це наший з тобою дар. Ми не чіпаємо Артура, як і не чіпаємо тебе. Лише раз наший мисливець у вигляді безхатька майже не убив його, але добре, що слідчий утік. Прости мені за це… Мій розвідник сказав, що ти маєш коня Атласа, а він так схожий на коня, що колись існував в Азимона. Весь такий чорний, таємничний. Я закритий у цих чотирьох стінах щодня, благаю хоча б раз побачити тебе перед своєю смертю… Я знаю, що ти осліп, що ти втратив жінку через проказу. Я все знаю, мій братику, але лише мушу уявляти, який ти… Я прошу, молю Дермедона щодня, щоб відпустив мене, але він мовчить. Можливо, ти гніваєшся на мене, через те, що я зник, але я завжди тебе любив і любитиму до смерті. Ти найкращий мій брат, ти найкраще те, що подарувала мені мати. Будучи старшим за тебе на 3 роки, я все життя відчував відповідальність і беріг тебе скільки мав змоги. Лише раз не врятував, коли ти потрапив до «Вампіра». Ніколи собі цього не прощу. Повір мені брате, гнів Дермедона вилиється на тих двох нелюдів у ближчий час. Я розумію, що коли тобі прочитають це, то я буду вже мертвий, а ти вважатимеш мене зрадником, що проміняв таку рідну тобі людину на секту. Ти завжди будеш моєю сім’ю, Девліне, як і всі люди, яких я оберігаю тут. І поки я житиму, ти будеш для мене сонцем, а я для тебе – місяцем, як колись у дитинстві» - закрив щоденник Флоріан