BooksUkraine.com » 📖 Фентезі » Школа Кіл, Рина Арчер 📚 - Українською

Читати книгу - "Школа Кіл, Рина Арчер"

119
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Школа Кіл" автора Рина Арчер. Жанр книги: 📖 Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 25 26 27 ... 45
Перейти на сторінку:
Розділ 18: Тренування та призи

Міра 

Ні, ну ви бачили, що вчудив цей ненормальний? Просто заїхав кулаком в щелепу! За що, питається? Хоча знаючи Ноеля, він, звісно, може довести до сказу, але ж не настільки…

— Посеред дня влаштовувати бійку! Де це видано? — обурилася леді Віолета. — Дівчата, сідайте, немає на що витріщатися.

Немає? Ох, ще й як є! Не думаю, що хтось із нас бачить таке щодня — два дракони, справжні, сильні, а головне… гарні. Не буду кривити душею, там дійсно є на що подивитися. Обидва високі, статні, їхні м’язи промальовуються під одягом, хоча вони й не схожі на грубих бійців. А ще вони мають спільні риси. Одразу видно — родичі. Тільки в Ноеля каштанове волосся, трохи хвилясте на кінчиках, і золоті очі, тоді як Дейрон має волосся чорне, як смола, майже до плечей, і глибокі шоколадні очі.

До дзвінка всі ледь досиділи на місці, а щойно він пролунав — мов по команді вивалилися на подвір’я, щоб подивитися на покарання.

Я бачила тренувальний майданчик лише раз, коли досліджувала околиці замку, але тепер він змінився до невпізнання. Новий викладач явно підійшов до роботи з ентузіазмом. Те, що раніше було простим скошеним полем для фізичної підготовки, перетворилося на фантастичну трасу з перешкодами. І сам він… Дракон стояв посеред майданчика, розкинувши крила, демонструючи нам свою бойову постать. Його чорний одяг, облягаючи тіло, підкреслював кожен м’яз, а в очах читався азарт.

Винуватці сьогоднішнього безладу стояли поруч, зиркаючи один на одного з-під лоба. Енергія вирувала. Я навіть крізь щити відчувала напругу, цікавість… і чомусь лють. Чия це емоція?

— Бачу, у нас тут справжній аншлаг, — промовив дракон, голосом відсікаючи решту звуків навколо. — Я — Тінь, ваш новий інструктор з бойових мистецтв. І схоже, що сьогодні у нас позапланове заняття. Чудово, зможу оцінити ваш потенціал.

Він провів поглядом натовп.

— Дракони, вийти в шеренгу, — наказав він.

З десяток хлопців різного віку неохоче відокремилися від глядачів. На їхніх обличчях застигло щось між тривогою та відчайдушною рішучістю.

— Леді, вас я попрошу відійти трохи далі. Можете вболівати, якщо вам так цікаво, — Тінь підморгнув нам, і серед дівчат прокотилося колективне зітхання. — А ви, юні представники наймогутнішої раси, маєте шанс показати себе у всій красі. Запевняю — до кінця смуги вам точно не захочеться махати кулаками.

— Міра! — вигукнув Дейрон. — Свою перемогу я присвячую тобі!

Йому відразу ж прилетів підпотиличник.

— Спочатку дійди до кінця, переможець, — посміхнувся Тінь. — Ну що, всі висловилися?

Ноель виглядав спантеличеним. Його погляд на Дейрона промовисто кричав, що він йому абсолютно не радий. Що між ними відбувається?

— Тоді вперед! — скомандував Тінь, і рушив до смуги разом із учасниками, наче командир армії.

Це був повний провал. Ні, не так. Спочатку все здавалося не таким уже й страшним, але чим далі, тим більше драконів падало знесиленими. До середини траси лишилося лише троє: Тінь, Дейрон і Ноель. Останній із сил тримався ще один хлопець — Рейвер, хлопець Ази, яка несамовито вболівала за нього. Але й так було зрозуміло, що він довго не протягне.

Тінь пройшов трасу так, ніби прогулювався парком. Коли він зупинився й окинув поглядом учасників, його обличчя відображало лише скепсис.

— Не думав, що майбутнє драконів складається з таких слабаків.

Його голос був спокійним, але холодним, мов лід.

— Ви двоє, — він перевів погляд на Дейрона та Ноеля. — Доки не дійдете до кінця, залишаєтеся тут. Всі інші — вільні.

Тон, яким він це сказав, не залишав місця для суперечок. Я кинула на хлопців останній погляд. Хоч би до вечора впоралися…

За цим ділом я зовсім забула за свої заняття з деканом. Мій дар розвивався чудово. Щодня я все краще контролювала емоції, легше ставила щити, навіть могла навіювати відчуття іншим. Леді Одет була у захваті. Мені дозволили пройти обряд зі своїм колом наступного тижня і почати справжнє навчання.

Я повернулася до кімнати у гарному настрої, але, відкривши двері, застигла.

На дивані, оточений близнючками, сидів Ноель.

— І чому він такий скритний? — обурилася Аза.

— Ніяк не хоче розповісти, як ви познайомилися! — додала Астра.

— Я сама вам розкажу. Не мучте Ноеля, — я відкрила двері в спальню. — Заходь.

Ноель буквально вискочив з кімнати, наче від цього залежало його життя.

— Вони страх які балакучі, — пробурчав він. — Ще й фрази одна за одною закінчують. Як ти це витримуєш?

— Не знаю, — я знизала плечима. — Звикла. Мені з ними комфортно.

Запала тиша.

— Як твоя родина? — раптом запитала я, а потім усвідомила, що, можливо, не варто було. А якщо все не так добре? Якщо йому там не сподобалося?

— Дякую, все чудово, — Ноель посміхнувся. — Я дізнався, хто мої батьки. Окава прекрасна. Тобі б там дуже сподобалося… І… я радий, що ти більше мене не боїшся.

Я підняла погляд.

— Тут все зовсім не так, як я думала… Дракони… І Всплеск… Це все так несправедливо…

Ноель зробив крок уперед.

— Міра, я дуже сумував… — його голос був майже шепотом.

Наші погляди зустрілися. Його золоті очі, такі близькі… Його пальці торкнулися моєї руки. І тоді він, не вагаючись, нахилився й поцілував мене.

Мій перший поцілунок. Ноель відсахнувся, наче зробив помилку.

— Вибач, — сказав він та пішов, залишивши мене в сумʼятті.

Поцілунок Ноеля мав би запам’ятатися. Він був ніжним, несміливим, майже боязким, ніби він сам до кінця не вірив у те, що робить. Але замість цього він швидко розчинився в моїй пам’яті, залишивши по собі лише відчуття тепла на губах.

Я лежала, усміхаючись у темряву. Незвично. Дивно. Наче все змінилося, але при цьому залишилося таким самим.

І саме в цей момент, коли я ще ловила метеликів у животі, раптовий порив вітру розчахнув вікно.

Мені навіть не потрібно було дивитися.

— Дейрон, — пробурмотіла я, скочивши на лікті.

Він стояв на підвіконні, темний силует на фоні нічного неба, з тією самою самовдоволеною посмішкою, яку я вже ненавиділа. Високий, небезпечний, весь якийсь… надто реальний у цю мить. Третій повер, та як він сюди дістається?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 25 26 27 ... 45
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Школа Кіл, Рина Арчер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Школа Кіл, Рина Арчер"