Читати книгу - "Школа Кіл, Рина Арчер"

Дейрон

Ця школа — моє персональне пекло. Повне підлабузників та нудних, передбачуваних днів. Я рахую їх, видряпуючи риски над ліжком, ніби ув’язнений, відмічаючи кожен день, що відділяє мене від майбутнього, якого я прагну.

Але сьогодні щось змінилося. Точніше, хтось.

Вона стояла в холі, затуливши вуха руками. Дурненька. Хіба від емоцій можна сховатися? Вони ж проникають прямо у свідомість.

Я не звик допомагати комусь. Це не в моїх правилах. Але викладачі навіть щита не поставили, а вона… Вона стояла посеред холу, беззахисна, ніби тендітний човен у штормі. Хвиля чужих почуттів накочувалася на неї, і вона тонула.

З мене не убуде. Я підійшов і доторкнувся до її плеча, щоб вона помітила.

— Дивись на мене, — сказав я

Вона злякано звела очі. Оленятко, загнане в пастку. Її страх віддавався в моїй свідомості, різкий, обпікаючий, наче електричний розряд.

— Сконцентруйся. Читай тільки мене, — наказав я.

І вона послухалася. Паніка повільно згасла, її дихання вирівнялося. В очах з’явилося розуміння, слабке, але все ж…

— Тепер постав щит. Сильніший. Ти ж вмієш? — кинув я з викликом, чекаючи, що вона знову розгубиться, що спробує, але не впорається.

Але вона вистояла. Не відразу, не ідеально, та все ж змогла.

— Дякую… — прошепотіла вона перед тим, як знепритомніти.

Я спіймав її раніше, ніж вона встигла впасти. Її обличчя було блідим, майже прозорим. Цікаво.

До школи не приводять таких дорослих емпаток. Новачків взагалі тримають в окремому крилі, поки вони не навчаться хоча б захищатися. Але ця вже доросла. Тож її поселили до близнючок. Більше варіантів не було. Лише вони зараз без повного кола.

Хм… цікаво.

Але найбільше вона здивувала мене на вечірці. Я взагалі не очікував її там побачити. А вона спокійно блукала залом, не ховаючись, не намагаючись влитися в натовп, не улеслива, не заграє. Дракони вже поклали на неї око, і мені це зовсім не подобається.

Я хотів лише трохи налякати її, змусити триматися подалі від таких місць. Та щось пішло не так.

Вона не тільки не злякалася, не здригнулася під натиском моєї магії — вона просто стояла, спокійна, незворушна. А от інші… розбіглися, немов щури.

Що ж з тобою не так, оленятко?

А потім вона ще й посміла сперечатися зі мною. Зовсім страху не має.

Тому я і заявився до неї в кімнату, мов хлопчисько, через вікно.

І що я бачу?

Вона все перекрутила. Виходить, це я винен у тому, що сталося? Вона насміхається, стоячи переді мною в дурнуватій сорочці із зайчиками. Це навіть смішно.

Ну добре, в цю гру можна грати вдвох.

Я вже збирався сказати щось уїдливе, коли помітив лист.

Запрошення. До герцога. Цікаво… Схоже, пора діставати свій смокінг.

А потім з’явився він.

Ноель Валлгард.

Коли я вперше почув це ім’я, подумав, що це дурний жарт. Але ні. Принц. Спадкоємець. Той, кого не мало існувати.

Він мав залишитися у горах, у кам’яному полоні, де його й знайшли. Але ні, доля розпорядилася інакше.

Це я мав стати Верховним. Всі ці роки я готувався, вчився, працював, ставав сильнішим — і ось, будь ласка, з’являється він.

Гаразд, Дейрон, заспокойся.

Але я не можу заспокоїтися. Особливо коли нас селять в одну кімнату і доручають мені його наставництво. Я не його нянька! З-поміж усіх драконів це сумнівне щастя випало саме мені.

Та найгірше сталося не тоді. Найгірше сталося, коли я побачив, як вона дивиться на нього.

Це не можуть бути ревнощі. Я просто не люблю, коли зазіхають на моє.

Міра. Вона дивилася у вікно, а її погляд…

Він ковзнув по мені, навіть не затримавшись, і зупинився на ньому. Зацікавлений. Уважний. Захоплений. Щось у мені зламалося.

Мій кулак знайшов його обличчя раніше, ніж я встиг подумати.

Ноель хитнувся, але не впав. А потім відповів ударом. Не очікував від нього такої сили. Ми билися, як звірі. Без слів, без попереджень. Він був швидкий, сильний, але я не збирався поступатися.

Бо він — мені не рівня.

Бо він забрав у мене майбутнє.

А тепер… зазіхнув на неї.

Я вклав у наступний удар всю свою злість, всю ненависть… Але Ноель ухилився, вдарив у відповідь, і ми знову зчепилися. Аж доки нас не розірвав потужний голос.

— Досить!

Повітря пронизала магія, розділивши нас.

Я задихався, кулаки ще були стиснуті, але зустрів його погляд. Схоже, він ще не до кінця зрозумів, якого ворога собі здобув.

— Раз ви такі гарячі, — голос нового викладача був крижаним, — тоді після пар обидва залишитеся на позакласні заняття. Повірте, я знайду вам, чим зайняти руки.

Я кинув на Ноеля злісний погляд.

Ми ще не закінчили.

Примітка:

Яка гаряча вийшла суперечка. На чиєму ви боці зараз? Кому тут подобаються поганці, і хто з них двох поганець? Можливо обидва? Дякую за ваші сердечка ❤️