Читати книгу - "Школа Кіл, Рина Арчер"

— А ви той самий дракон, якого нам додали в комплект до недавно знайденої дівиці?

Мені зовсім не сподобався її тон. Ей, ти вперше мене бачиш, а вже таке кажеш? Авгур підхопив моє обурення риком.

— Взагалі-то це Ноель Валлгард, син Верховного дракона Ейнара Валлгарда. І, судячи з «Каменю душ», найсильніший свого часу. Його офіційно підтвердили спадкоємцем.

З кожним словом лице леді Фреї ставало дедалі сірішим. Наче привида побачила.

— Вітаю в нашій Школі. Я проведу вас до ваших кімнат.

І ми рушили слідом за директоркою. До речі, йшла вона теж довго. Коридори точно зачаровані, інакше чому ми так блукаємо?

— І як тут не заблукати? Видали б нам хоча б карту, — поцікавився я.

— Ви звикнете. А на перший час вам допоможе «Дух дому».

— О, магія домашніх ельфів? — здивувався Тінь. Я ж нічого не зрозумів.

— Що це таке? — запитав я.

— «Дух дому» — це наш помічник. Він тут замість слуг. Все, що потрібно — проси у нього: випрати речі, приготувати їжу, прибрати…

Зручно, подумав я.

— І як же він допоможе розібратися з дорогою?

— А ти спробуй. Приклади руку й попроси.

Дурна порада. Але я все ж таки приклав руку, відчуваючи себе ідіотом. Як просити щось у каменя?

— Можеш показати мою кімнату? — невпевнено запитав я.

Переді мною виник вогняний метелик. Дивина.

— Тоді я піду проведу викладача до його кімнат. А вам допоможе розібратися ваш сусід.

Мегера. І чого вона так на мене вз’їлася? Я рушив за метеликом. Він розчинився у повітрі просто перед дверима.

Відкривши їх, я потрапив у вітальню. Миленько, стильно, все необхідне для життя. Згадуючи, в яких халупах мені доводилося жити, можна видихнути з полегшенням. Директорка казала про сусіда? Теж не проблема. Схоже, спальні окремі. Взагалі шик.

— Твій багаж уже доставили, величносте, — єхидно промовив знайомий голос.

— Ти? — здивувався я. — Ну, звісно, хто ж іще це міг бути.

— Не знаю, чого очікувала твоя королівська дупа, але я не збираюся змінювати своє життя заради тебе, — сказав Дейрон і грюкнув дверима.

Схоже, моя кімната інша. Ну й добре. Я зайшов усередину й побачив величезне ліжко. До такого можна звикнути. Шафа на всю стіну, шкода тільки, що у мене немає речей, щоб туди покласти. Стоп. Який ще багаж?

Я відкрив шафу — і вона виявилася забита всім, що потрібно. Речі мого розміру, взуття, письмове приладдя, якісь спортивні речі… Схоже, про мене таки подбали. Ну звісно, принц без речей — хіба таке можливо?

Прокинувся я з нетерпінням. І голодний. Вийшовши у вітальню, зрозумів, що Дейрон уже зник. От і показав, що тут до чого. Придурок.

Довелося знову просити «Дух дому» провести мене до їдальні. Щойно зайшов, я побачив її.

Алміра сиділа серед дівчат, щось уважно слухаючи. Мені полегшало. Вона жива, ціла. Наче камінь з душі впав.

Я невпевнено зробив крок у її бік, і вона повернулася, ніби відчувши мене.

— Алміра… — ледь видавив я. — Я сподівався, що ми побачимося…

— Ноель? — здивувалася вона.

Мене переповнила радість. Вона не боїться, не робить вигляд, що ми незнайомі.

— Я радий тебе бачити, — з посмішкою мовив я. — У тебе все гаразд?

Пролунав дзвінок. Подруги потягли її до дверей, щось запитуючи. Я встиг тільки крикнути їй навздогін:

— Давай зустрінемося після занять?

Вона кивнула і зникла.

Така незначна зустріч, а мій день уже скрасився. Тепер би ще поїсти…

На мене починали звертати увагу. Дехто зацікавлено, дехто з осторогою. Тут навіть немає лінії роздачі. І нікого з персоналу. Схоже, знову «Дух дому».

Я приклав руку до столу.

— Ти можеш мене погодувати?

— А що саме ти хочеш? — пролунав дівочий голос.

Я підняв голову. Переді мною стояла мила дівчина з довгим білявим волоссям, явно стріляючи очима.

— Я Селін, — посміхнулася вона. — Тобі, мабуть, потрібна допомога?

Вона продемонструвала, як працює магія замовлення їжі. Я вибрав м’ясо та овочі.

— Ти той самий новий дракон? — не вгавала вона.

— Я просто Ноель. Можна мені спокійно поїсти?

Побачивши, що я не в гуморі, вона пішла.

Мені стало легше. Але залишалося питання: де ж мій сусід?

Я знайшов Дейрона на галявині перед замком. Він стояв, склавши руки на грудях, і щось уважно розглядав у вікні.

— Ти взагалі-то мав мені все тут показати, — нагадав я, наближаючись.

Він навіть не повернувся.

— А я не збираюся бігати за тобою хвостиком і в дупу королівську цілувати, — пробурчав він. — Ти й так уже багато в мене відібрав.

Я зупинився, не розуміючи, про що він.

— Що я вже встиг тобі зробити? — запитав я щиро.

Дейрон нарешті повернув голову до вікна. Я машинально прослідкував за його поглядом.

За столом, прямо навпроти нас, сиділа Алміра. Вона дивилася на нас, її погляд ковзнув від Дейрона — з викликом, до мене — з подивом і зацікавленням.

— Спочатку забрав мій трон… — глухо промовив він. — А тепер і на мою дівчину задивляєшся.

Я навіть не встиг усвідомити ці слова, як кулак влетів мені просто в щелепу.

Примітка: 

 Дуже дякую за ваші підписки та лайки, бачу що вам подобається і це мене дуже тішить.😍