Читати книгу - "Орда з мороку, Катя Губська"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Серце Тіні
Світ навколо кам'яного кола стискався, мов легені перед останнім подихом. В повітрі запахло паленим каменем і озоном, а під ногами земля розгойдувалася в неясному ритмі, як серце, що б'ється у страху. Світло уламка Перлини і амулета Марел'Кура спліталося у повітрі невидимими нитками — дві сили, дві пам'яті, дві волі.
Тіньові постаті з тріщин здіймались усе швидше. Вони мали людську подобу, але їхні тіла, ніби зіткані зі згущеного туману, зливались з темрявою навколо.
Марел'Кур стояв нерухомо у центрі, неначе тримав саму тканину острова під своєю владою. Амулет на його шиї повільно пульсував, а кожен спалах змушував тіньових істот рватися вперед.
Ейрін перший ступив крок вперед. Його меч спалахнув матовим світлом — магія Перлини пробуджувалась навіть у сталі.
— Тримайтеся поруч! — крикнув він. — Не дайте їм роз'єднати нас!
Тіньові воїни кинулись у атаку. Їх було безліч — не сотні, а тисячі, і кожен крок їх змінював землю під ними на щось інше: на лід, на вугілля, на кістки.
Бій розгорівся.
Морен бився, як навіжений, обертаючись у вихорі коротких ударів, розганяючи тіні, мов пил. Картан стояв поруч із Ранмаром, їхні клинки рухалися майже синхронно, прорізаючи туманних істот. Один із моряків, юнак на ім'я Лерн, раптом закричав, схопившись за голову: тінь увійшла у його тіло, намагаючись розірвати його розум. Кайла зірвалася до нього, протягнувши уламок Перлини, і біле світло вигнало потвору з його сутності.
Над усім цим — мовчазним, загрозливим маяком — стояв Марел’Кур.
Він не рухався, лише спостерігав. Його погляд був холодним, байдужим, мов погляд природної катастрофи. Коли їхні мечі розсіювали одну хвилю тіней, він піднімав руку — і нові шари створінь народжувались із тріщин у реальності.
* * *
Кайла відчула, як уламок Перлини у її руках почав змінюватися. Світло всередині нього більше не просто пульсувало — воно намагалося втекти, шукало шлях уперед, до Марел'Кура.
— Він не може володіти амулетом довго! — закричала вона. — Його тіло — лише судина! Амулет прагне вирватися!
— Тоді треба змусити його! — відповів Ейрін, відбиваючи удар і відступаючи ближче до Кайли.
Кайла заплющила очі і спрямувала весь свій розум на уламок Перлини. Її магія, невіддільна від волі Перлини, створила хвилю енергії, яка розігнала найближчих тіней, мов порив урагану.
Вибух світла змусив Марел’Кура нарешті зрушити з місця.
Він підняв руку — і земля розкололась перед ними. З тріщини повільно піднімалося щось величезне: щось, що нагадувало гігантську істоту, сплетену з уламків каменю, кісток і попелу. Його очі світилися тим самим сріблясто-блакитним вогнем, що й очі Марел’Кура.
— Це його аватар, — прошепотіла Кайла. — Він створив варту для амулета.
— То ми зруйнуємо його! — відрубав Ейрін.
Команда зібралася в тісне коло. Тіні тиснули з усіх боків, а попереду стояла кам'яна істота, що з кожним рухом здіймала пил і уламки в повітря.
Величезна кам'яна істота ринула вперед. Кожен її крок змушував землю здригатись, а уламки обсипалися зі стін обелісків. Тіні рвалися за її спиною, але сам Марел’Кур залишався на місці — мов кукловод, що керує битвою з безпечної відстані.
— Ми не зламаємо його силою! — крикнув Морен, відбиваючи чергову хвилю атак.
— Ми маємо вдарити в серце! — озвався Ранмар. — В сам амулет!
Уламок Перлини у руках Кайли розігрівся, мов шматок живого сонця. Вона відчувала, що сила всередині нього бореться, прагне більшого. Це вже була не просто магія — це була пам'ять світу, голос предків, глибша за саму матерію.
Кайла ступила вперед. Від неї розходились брижі світла, очищаючи землю від тіні. Її очі світилися тим самим м’яким сріблясто-блакитним сяйвом, яким палали очі істоти. Але у Кайли це було інакше: живе, тепле, людяне.
Марел’Кур побачив це. Його обличчя, завжди спокійне, скривилося в злості.
— Ка'і Лаерін, — прошепотів він так, що навіть вітер завмер, ловлячи ці слова. — Ти не повинна була повернутись.
Кайла підняла уламок Перлини перед собою — і він відгукнувся. Світло вибухнуло, утворюючи навколо неї сферу, яка розсікала тіні й розганяла темряву. Земля задрижала під їхніми ногами ще сильніше, немов сама реальність боролася проти неї.
Кам'яна істота кинулася на неї. Останній удар мав припасти саме на Кайлу.
Ейрін закричав, намагаючись прорватися до неї, але хвиля тіней зупинила його.
Удар величезного кам'яного кулака був неминучим...
Та у ту мить уламок Перлини в її руках випустив промінь світла — тонкий і сліпучий. Він вдарив у саму серцевину амулета на шиї Марел'Кура, перетинаючи відстань у мить.
Амулет здригнувся. Кам’яна істота завмерла на місці, її рука зупинилась за кілька футів від Кайли.
Марел'Кур скрикнув — гучно, не по-людськи, болісно.
Амулет розколовся навпіл, і уламок Перлини влетів просто у тріщину. Уламок і амулет почали зливатися разом, перетворюючись на нову форму — сяюче серце, що билося в такт магії.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Орда з мороку, Катя Губська», після закриття браузера.