Читати книгу - "Тінь над Дніпром, Наташа Голуб"

Поки вони рухалися темним тунелем, кожен крок лунав у тиші як вирок. Напруга між трьома — гостріша за лезо. Вона йшла попереду, очікуючи зради щомиті. Роман мовчки тримався зліва, кожен його погляд — як попередження. А позаду — той, хто повернувся з минулого, ведучи їх до ключа, але не розкриваючи нічого.

— Ми далеко ще? — буркнув детектив, порушуючи мовчання.

— Ще кілька хвилин, — відповів той. — Але далі буде… інакше.

— Що значить “інакше”? — запитала вона.

— Вони знають, що ми йдемо. І якщо ми дійдемо до сховища, — він зробив паузу, — нас уже чекатимуть.

Вона зупинилася різко.

— Ти ведеш нас у пастку?

Він не встиг відповісти.

З темряви попереду пролунав голос.

Спокійний. Твердий. Наче хтось читав її думки.

— Вона завжди була тією, хто сумнівається. Тому й вижила.

Світло спалахнуло. Прямо перед ними стояв Він.

Легенда, яку давно вважали вигаданою. Людина, про яку ходили чутки, ніби вона керує всіма великими операціями в тіні. У чорному костюмі, без жодної зброї — і при цьому він випромінював владу сильнішу, ніж усі охоронці разом.

— Мене не цікавить, хто з вас ворог, — сказав Він. — Бо всі ви — частина гри, яку я контролюю.

Вона зробила крок уперед.

— Ти той, хто за всім цим стоїть?

— Я — не початок. І не кінець. Я — баланс.

Він кинув щось їй. Невеликий пристрій, схожий на флешку.

— Візьми. Але пам’ятай — справжня правда всередині тебе. А не в даних.

— І чому ти раптом вирішив дати це нам?

— Бо гра перейшла межу. А я не граю, коли все виходить з-під контролю.

Він зник так само раптово, як і з’явився.

Темрява знову охопила простір.

Троє стояли в мовчанні. В руках у неї — остання частина головоломки. Але тепер вона розуміла: розгадка — не тільки в ключах і флешках.

Вона — в ній самій.