Читати книгу - "Дівчина, що гралася з вогнем"

— Як щодо договору і всього решти?

— Я ще ніколи не складала контракту на книгу, так що мені доведеться спершу переговорити з адвокатом. — Еріка заклопотано наморщила лоб. — Але я пропоную оформити його як договір на роботу за цим проектом на чотири місяці, з лютого по травень. Ми не платимо завищених ставок.

— Я згоден. Мені потрібна фінансова база, щоб я міг, не відволікаючись на щось інше, зосередитися на роботі над книгою.

— У решті наше звичайне правило — це прибуток навпіл, після вирахування витрат на видання книги. Як ти на це дивишся?

— Про мене, це дуже гарна пропозиція, — схвалив Даґ Свенссон.

— Тепер конкретні робочі доручення, — сказала Еріка Берґер. — Тебе, Малін, я хочу призначити редактором з планування тематичного числа. Це буде твоїм головним завданням починаючи з першого числа наступного місяця; ти працюватимеш безпосередньо з Даґом Свенссоном і редагуватимеш статтю. І це означає, Лотто, що тимчасово, на період з березня і по травень включно, тобі дістануться обов’язки секретаря редакції. Ти отримуєш повну ставку, Малін або Мікаель у разі потреби тобі допоможуть.

Малін Ерікссон кивнула.

— Тебе, Мікаелю, я хочу бачити редактором книжки. — Тут Еріка поглянула на Даґа Свенссона. — Мікаель цього не афішує, а тим часом він редактор, яких пошукати, а крім того, зуби з’їв на роботі з документами. Він перегляне твій текст і під мікроскопом перевірить кожен склад. Він як шуліка схопить кожну деталь. Я дуже вдоволена тим, що ти вирішив видавати книжку у нас, але у «Міленіуму» є свої проблеми. У нас немало ворогів, які тільки й мріють зжити нас зі світу. Якщо вже ми потривожимо тихе болото, то наша публікація повинна бути такою, щоб у ній ні до чого не можна було прискіпатися. Все повинно бути вивіреним на сто відсотків, іншого ми не можемо собі дозволити.

— Я і сам не хочу нічого іншого.

— Чудово. Але чи витримаєш ти, якщо всю весну хтось стовбичитиме у тебе над душею і критикуватиме все підряд?

Даґ Свенссон усміхнувся і переглянувся з Мікаелем:

— Валяй критикуй!

Мікаель кивнув.

— Якщо ми випускаємо тематичне число, то нам потрібні ще статті. Мікаелю, я доручаю тобі написати про економічний бік секс-торгівлі. Який її річний грошовий обіг? Хто заробляє на торгівлі сексуальними послугами і куди йдуть гроші? Чи можна знайти докази, що частина доходу йде в державну казну? Від тебе, Моніко, я сподіваюся отримати статтю, в якій ти зробиш огляд щодо злочинів, пов’язаних із сексом загалом. Поговори з черговими жіночих кризових центрів, з ученими, лікарями і представниками влади. Ви обидві і Даґ пишете головні тексти. Хенрі потрібно буде взяти інтерв’ю у подруги Даґа Міа Берґман, сам Даґ цього не може зробити. Нам потрібний її портрет: хто вона така, чим займається як дослідник і які її висновки. Потім тобі треба буде ознайомитися і дати приклади окремих випадків поліцейських розслідувань. Крістере, з тебе фотографії. Я не знаю, які тут повинні бути ілюстрації. Подумай над цим сам.

— Мабуть, це єдина тема, де ілюстрації сприймаються як художні роботи. Так що жодних проблем.

— Дозвольте мені зробити одне зауваження, — втрутився Даґ Свенссон. — Серед поліцейських зустрічаються такі, які справді сумлінно виконують свою роботу. Можливо, варто було б узяти інтерв’ю у когось із них.

— Ти можеш дати їхні прізвища? — спитав Хенрі Кортес.

— І номери телефонів, — кивнув Даґ Свенссон.

— Чудово. Отже, тема травневого номера — торгівля сексуальними послугами. Головна ідея, яку повинні передати всі матеріали: трафік секс-послуг — це злочин проти прав людини, винуватців злочину потрібно назвати на ім’я і поводитися з ними як з військовими злочинцями, або ескадронами смерті, або з тими, хто застосовував тортури. А тепер до діла!

Розділ 05

Середа, 12 січня — п’ятниця, 14 січня

Коли вперше за вісімнадцять місяців Лісбет під’їжджала орендованою машиною «Ніссан мікра» до Еппельвікена, усе навколо здалося їй чужим і незнайомим. З п’ятнадцяти років вона регулярно, кілька разів на рік, навідувала притулок, у якому жила її мати відтоді, як стався «Весь Цей Кошмар». Незважаючи на те що вона бувала там вряди-годи, відвідини Еппельвікена стали невід’ємною частиною її існування. Тут її мати провела останні десять років свого життя і ось нарешті померла від крововиливу в мозок у віці всього лише сорока трьох років.

Її матір звали Агнета Софія Саландер. Останні чотирнадцять років її життя були позначені постійними невеликими мозковими крововиливами, які зробили її нездатною самій піклуватися про себе і справлятися із звичайними повсякденними справами. Часом хвора випадала з реальності і не завжди впізнавала доньку.

На згадку про матір у Лісбет завжди виникало почуття безпорадності і непроглядного мороку. Дівчам вона часто мріяла, як мама раптом видужає і між ними виникне взаємна довіра. Але розум завжди підказував їй, що цього ніколи не станеться.

Мама була маленька і худенька, але далеко не такий дистрофік з вигляду, як Лісбет Саландер. Навпаки, вона могла вважатися по-справжньому гарною і ставною жінкою. Достоту як сестра Камілла.

Камілла…

Про сестру Лісбет згадувати не любила.

Їх разюча відмінність між собою самій Лісбет завжди здавалася якоюсь іронією долі. Вони народилися двійнятками, з різницею всього двадцять хвилин.

Лісбет була старша. Камілла була красуня.

Вони були зовсім не схожі одна на одну, і заледве вірилося, що вони вийшли з однієї матки. Коли б не якийсь невідомий збій в генетичному коді, Лісбет могла б стати такою ж писаною красунею, як її сестра.

І напевно, такою ж дурепою.

Змалечку Камілла була товариська, мала популярність і добре встигала в школі. Лісбет була мовчазна, замкнута і рідко відповідала на питання вчителів, що найприкрішим чином відбивалося на її оцінках. Ще в початковій школі Камілла почала віддалятися від Лісбет. Спочатку це виявлялося лише незначною мірою — дівчатка стали ходити до школи різними маршрутами. Вчителі й однокласники помічали, що сестри ніколи не спілкуються одна з одною і ніколи не сідають поряд. Починаючи з третього року навчання вони розійшлися по паралельних класах. З дванадцяти років, коли стався «Весь Цей Кошмар», вони росли нарізно, в різних прийомних сім’ях. До сімнадцяти років вони не зустрічалися, і перше ж побачення кінчилося тим, що Лісбет заробила синець під оком, а Камілла залишилася з розквашеною губою. Лісбет не знала, де зараз Камілла, і навіть не намагалася що-небудь про неї дізнатися.

Сестри Саландер не любили одна одну.

В очах Лісбет Камілла була брехливим, зіпсутим дівчиськом, яке прагнуло маніпулювати людьми. Проте судове рішення про розумову