Читати книгу - "Сповідь суперниці"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Якоїсь миті я побачив Ріган. Вона стояла неподалік, слухала, і по її обличчю текли сльози. Я затнувся. Як же сміливо ми взялися порядкувати з тим, що мені поки не належало! Я й не знав іще, чи вдасться мені залагодити з нею питання про Гронвуд полюбовно.
Відчувши мій погляд, жінка пішла геть. Один із охоронців підвів до неї коня і притримував стремено, поки вона сідала. Я кинувся був услід, гукнув, але вона зробила жест, яким ніби просила, щоб її залишили на самоті.
Стражник, схоже, вирішив, що це я образив жінку, й досить брутально запитав, що мені до леді Ріган? Сакси не виказували жодної запопадливості. Але свою пані-нормандку вочевидь любили.
— Як тебе звуть, солдате? — запитав я.
Похмурий, неголений воїн дивився спідлоба.
— Утред, син Цедріка, сере.
— Ти непоганий хлопець, Утреде. І можеш дізнатися, що я жодним чином не образив твоєї господині. Хіба тобі не відомо, хто я? Тоді покажи тут усе.
У Незербі я повернувся пізно. Ріган була в ткацькій. Коли я ввійшов, вона працювала за верстатом, але миттю звеліла одному з прислужників принести мені попоїсти. Я сів біля стіни з мискою на колінах, відіслав слуг.
— Нам треба поговорити, Ріган, — сказав я за деякий час. Я зумисне звернувся до неї лише на ім’я, мов до родички. Бачив, як човник на мить завмер у її руках, але по тому вона продовжила роботу.
— Вам нема чого побоюватися мене, сере Едгаре. Я не збираюся заявляти свої права на Гронвуд. Думаю, мене влаштує будь-яка інша відкупна, скажімо, ви відпишете мені дохід з трьох млинів за декілька років, і це окупить мою вдовину частку. Я ж незабаром поїду.
Якийсь час ми мовчали, і вона далі совала човником по нитках, натягнутих на раму верстата.
— Тобі гірко буде втрачати Гронвуд? — запитав я згодом.
— Було б гірко, якби я не побачила, не зрозуміла, що ви хочете зробити те саме, що й Етельстан. Замок був метою його життя. Це як виконання обітниці, як мрія. А скільки сил він доклав, щоб втілити її! Я навіть трохи ревнувала його до Гронвуда. Він жив ним. А коли вмирав, дуже сумував, що зробив так мало.
— Він зробив дуже багато, Ріган.
— Так. Але сам він так не вважав. А сьогодні, коли ви були там… Я бачила у вас той самий вогонь, те саме бажання, що і в мого бідолашного чоловіка — впокой, Господи, його душу. І я хочу, щоб Гронвуд залишився у вас, у сім’ї Армстронгів.
Мене раптом охопив зачаєний сором. Ця жінка була навіть більше членом сім’ї, ніж я — прибулець зі своїми честолюбними намірами.
— Я побудую цей замок, Ріган. Такий замок, якого ще не бачили в тутешніх краях. І він буде гідний пам’яті Етельстана Армстронга.
Вона посміхнулася.
— Тільки ось я його вже не побачу.
— Та чи обов’язково тобі від’їжджати? Які твої плани?
— Я поїду додому, в Шропшир. Там я вступлю в обитель Діви Марії Шрусберійської, як і вирішила колись, іще до заміжжя. У мене в Шропширі три великі маєтки — Тавісток, Круел і Орнейль. Прибутки з них стануть моїм внеском під час вступу до монастиря.
Назву своїх земель вона вимовила з гордістю і зробила особливий наголос на останньому — Орнейль, — мабуть, найзначнішому. Я теж мимоволі звернув увагу на звучання назви Орнейль. Це видалося мені знайомим. Але тоді я не надав цьому значення.
— Чому ти хочеш заховатися від світу, Ріган? Ти ще не стара, дужа жінка, ще можеш вийти заміж, мати родину.
Вона стиха засміялася.
— Ну, ні. Я вже отримала відведений мені запас кохання і щастя, й меншим не спокушуся ніколи. А те, що вирішила прийняти обітницю… Я ніколи не була красунею і завжди знала, що колись прийму постриг. Це обдумане рішення. Я не хотіла заміж, знаючи, що чоловік не буде ніжним із такою, як я. А в мене достатньо гордості, щоб не віддавати себе цілком тому, для кого я буду обов’язковим, але неприємним доповненням до мого посагу. Тому, хоч і виросла при королівському дворі та люблю світ розкошів, пристрасті й гріха, я знала свою подальшу долю: одного разу покину все це та стану черницею. І Бог свідок, я не вважаю це для себе жертвою. Бо я дуже корислива жінка, сере, і черничий клобук бачився мені лише першою сходиною до подальшого вивищення. Я розважлива і знаю, що такий внесок, як дохід із моїх майорів, моя нормандська родова кров і моє знайомство та дружба з Матильдою Англійською — добра поміч, аби стати колись ігуменею. А ігуменею я хотіла стати завжди. Адже це єдина стезя кар’єри для жінки шляхетного походження. Ігуменя за силою і могутністю — той самий лорд-землевласник. Вона керує землями, маєтками, селами, лицарями; на свій розсуд стягує орендну платню й укладає торгові угоди, судить своїх підданих і віддає накази. Вона має необмежену владу, живе в багатстві й нікому, крім єпископа, не підпорядковується.
— А як же думки про божественне? — швидше іронічно, ніж суворо запитав я.
Ріган серйозно глянула на мене.
— Якщо я зможу правити й творити людям добро — чи не найвище це служіння Господові тут, на землі?
Так, вона мала рацію у виборі свого шляху. А неправий був я, коли підозрював її в планах щодо себе, бо думав, що вона розраховує, ніби я заміню їй Етельстана. Вона, мудра жінка, розуміла, що коли шлюб і угода, то радше для чоловіка, який шукає зручностей і вигоди. А жінці в сім’ї потрібні кохання та ніжність. Ріган уже отримала це з моїм братом.
Я встав
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сповідь суперниці», після закриття браузера.