Читати книгу - "Трудівники моря"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Отже, він набагато поліпшив мореплавні якості бота. Тепер він час від часу запливав на якийсь самотній острівець, скажімо, Шузей чи Каске, і залишався там місяць чи й два. Тоді люди казали: «Диви! Десь запропастився Жільят». І ніхто цим не засмучувався.
VII. У житлі духів — житель-духовидецьЖільят був мрійником. Тому-то він був такий відважний, тому-то він був такий боязкий. Він мав свої уявлення про світ.
Можливо, у Жільята була схильність до галюцинацій та ясновидіння. Галюцинації переслідують якого-небудь селянина, допустимо Мартіна, так само, як, скажімо, короля Генріха IV[76]. Незбагненне іноді вносить в людський розум сум'яття. Несподівано розсунеться завіса мороку, покажеться невидиме, відтак тьма змикається знову. Іноді видіння змінюють людину: погонич верблюдів стає Магометом, козопаска — Жанною д'Арк. Самотність породжує ціле сонмище піднесених оман. То дим неопалимої купини. Звідси йде таємничий спалах творчої думки, який перетворює лікаря в ясновидця, а поета — в пророка; звідси — Хорив, Кедрон, Обнос і запаморочливий дух порізаного кастальського лавра, і одкровення місяця Бузіона, звідси — Пелейя в Додоні, Фемоноя в Дельфах, Трофоній в Лебадеї, Ієзекіїль на Кебарі, їєронім у Фіваїді. Найчастіше стан ясновидіння пригнічує людину, ошелешує її. Існує священне отупіння. Видіння — тягар для факіра так само, як зоб — для кретина. Лютер, який розмовляв з чортами на піддашші у Віттенберзі, Паскаль, який ховався від пекла за ширмою в своєму кабінеті, негритянський чаклун, який розмовляв з білолицим богом Бассумом — це один і той же феномен, що по-різному переломлюється в свідомості людини залежно від широти і сили її думки. Лютер та Паскаль були і залишаються великими; чаклун — тупак. Жільят не був ні таким великим, ані таким малим. От і все. Його погляд на природу був трохи незвичайний.
Йому часто доводилось бачити в чистій, ідеально прозорій воді незвичайних, великих, різноманітних за формою тварин із породи медуз, які, коли їх вийняти з води, скидалися на м'який кришталь, а коли знову кинути в воду, ставали подібні до неї своєю безплотністю і кольором, зовсім непомітні в своєму середовищі, майже зникали, тож він дійшов висновку, що раз прозорі живі істоти населяють воду, то інші прозорі живі істоти можуть населяти повітря. Птахи не є насельниками повітря. Вони в ньому такі ж, як земноводні у воді. Жільят не припускав думки, що в повітрі нема живих істот. Він говорив: «Якщо море сповнене життя, то чому ж має бути пустельною атмосфера? Живі істоти кольору повітря, напевно, зливаються зі світлом і тому щезають з наших очей. Хто доведе, що їх зовсім нема? Якщо порівняти повітря з водою, то можна твердити, що в ньому повинні бути свої риби, так само, як у морі — свої. Ці повітряні риби прозорі; це передбачив творець за для нашого і їхнього блага: пропускаючи крізь себе світло і не залишаючи ніякої тіні, вони не залишають у наших очах ніяких обрисів, тому ми нічого про них не знаємо і нам не вдасться їх спіймати». Жільят був певен, що якби вдалося вицідити атмосферу і ловити в ній так, як ловлять у спущеному ставку, то можна було б виявити тьму-тьмущу найдивовижніших істот. «І, — додавав він замислено, — тоді багато дечого з'ясувалося б».
Замріяність — а вона є думкою в стані туманності — межує зі сном і тяжіє до нього, як до своєї межі. Повітря, населене прозорими істотами, було б початком невідомого, але за ним відкриваються широкі ворота в царину можливого. Там інші істоти, там інші явища. Нічого надприродного, тільки таємне продовження безконечної природи. Жільят у своєму діяльному неробстві, яке заповнювало його життя, був незвичайним спостерігачем. Він доходив до того, що його спостереження поширились навіть на сон. Сон — це осягання неможливого, яке ми називаємо також неправдоподібним. Світ сновидінь — воістину цілий світ. Ніч сама собою всесвіт. Фізична субстанція людини, яка перебуває під тягарем атмосферного стовпа п'ятнадцять льє заввишки, під вечір виснажується; людина падає від утоми, вона засинає, відпочиває, очі її заплющені; і перед її напівсонним мозком, далеко не таким бездіяльним, як заведено думати, відкривається нове бачення, перед людиною з'являється Невідоме. Темні марева невідомого світу постають перед людиною зовсім близько, осягально, — чи тому, що справді зв'язані з нею, Чи тому, що примарна глибина безодні ніби насувається на неї, і здається, що незримі насельники безмежжя приходять, щоб подивитися на нас, що вони цікавляться нами, мешканцями землі: якісь тіні чи то піднімаються, чи то опускаються, пропливаючи повз нас у сутінках; ми спостерігаємо потойбічне, і перед нами постає нове життя, воно виникає і розсіюється, в ньому діємо ми і ще якісь сили; і ось перед людиною, що спить, перебуваючи на межі осягального і позасвідомого, проходять небачені тварюки, нечувані рослини, грізні або усміхнені безплотні істоти — всі оті духи, личини, вовкулаки, гідри, привиди та інша потороча, місячне сяйво в безмісячному небі, вся ця таємна різноманітність нічного чуда, всі ці з'яви і зникнення серед скаламученої темені, видива, які пролітають у мороці, — все те загадкове, що ми називаємо сновидінням і що є не чим іншим, як нашим наближенням до невидимої дійсності. Сон — це акваріум
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Трудівники моря», після закриття браузера.