Читати книгу - "Потапов, до дошки!"

Замість баскетболу Женька запропонував записатися в клуб любителів літератури, до того ж заняття в них повинен був вести справжній поет, але при одній згадці про вірші Льонько охопила смертельна туга. Він твердо заявив, що йому й уроків літератури вистачає з головою, щоб ще псувати собі вільний час.

Друзі зайшли в безвихідь, і в цей момент до них звернулася Оленка Синицина. Вона завжди була активісткою, що називається в кожній бочці затичка. Цього разу її призначили відповідальною за хор, адже вона ходила в музичну школу.

— Хлопчики, давайте я запишу вас на хор, — запропонувала вона.

— Куди? Льонько, ти чув? Вона нас на хор запише! — презирливо фиркнув Женька.

— Не розумію, що тут такого? — пересмикнула плечима Синицина.

— Так це ж навіть гірше за танці,— скривився Женька.

У цей час у розмову встряв Пєтухов:

— Кого ти вмовляєш? Куди Москвичову співати. З його голосом тільки сидіти в туалеті й кричати: «Зайнято».

— Ось я тобі покажу «зайнято»! Та я краще за тебе співаю. Мене знаєш, куди запрошували? — негайно наїжачився Женька.

— Знаю. У хор голодних з опери «Віддай мій окраєць», — уїдливо зауважив Пєтухов.

Олєнка пирснула зі сміху. Зазвичай Женька не ліз за словом до кишені, але цього дня дотепність зрадила його. Не знайшовши інших аргументів, він випалив:

— Якщо ти такий розумний, то сам і записуйся!

— Між іншим, Юра вже записався, — замість Пєтухова відповіла Синицина.

У Женьки від подиву вуха ледве не згорнулися в трубочку. Ну й справи! Він уже давно помічав, що Півень симпатизував Синициній, але не брав його до уваги. У того ж у голові всього дві думки: у кого списати і хоч би не спитали. Не дивно, що Олєнка дивилася на нього як на порожнє місце. З яких це пір він став для неї не Півень і навіть не Пєтухов, а Юра. Не встиг Женька усвідомити, що в нього з'явився ще один суперник, як Пєтухов додав:

— Зрозумів? Так що відпочивай. Менше народу, більше кисню.

«Виходить, я відпочивай, а він буде до Синициної загравати?» — подумки обурився Женька й негайно запалав бажанням також співати в хорі.

— Пиши нас із Льоньком, — звелів він, звертаючись до Синициної.

Почувши таке, Льонько аж похлинувся. Заради друга він готовий був у вогонь і у воду, але ходити на хор було надто жорстоким випробуванням навіть для міцної чоловічої дружби.

— Мене не треба. Я співати взагалі не вмію, — бурхливо запротестував він.

— Нічого, будеш створювати масовість, — заявила Синицина, але Льонько вперше в житті твердо стояв на своєму.

— Жень, не ображайся, але я краще на баскетбол, — сказав він.

Так Женька й Льонько опинилися в різних гуртках.

На першому ж занятті хору Женька зрозумів, що, записавшись на хор, він точно погарячкував. Синицина не варта того, щоб заради неї цілу годину горланити про «крилаті гойдалки». Але це були ще квіточки. Далі вони почали розучувати пісню про їжачка з дірочкою в правому боці. Женька просто вухам своїм не повірив. Їм би ще «Ріпку» почитали. Може, у хіт-параді дітей ясельного віку їжачок і стояв у першій десятці, але вони точно виросли з повзунків, колобків і подібних хітів.

Пронудьгувавши відведену годину і вирвавшись на волю, Женька вирішив, що любов любов'ю, а на хор він більше ні ногою. Але наступного вівторка після уроків до нього підійшла Синицина.

— Ти не забув, що зараз хор? — вкрадливо запитала вона.

— Дуже мені потрібний твій хор. Більше робити нема чого! — бадьоро відрізав Женька.

— Жаль, а то після занять разом би прогулялися, — зітхнула Олєнка.

Це було щось новеньке. До цього Женька кілька разів поривався проводити її додому, але щораз одержував відкоша. З якої це радості вона так роздобрилася?

— Чого це раптом? — недовірливо запитав Женька.

— Тобі що, по складах пояснювати? Але якщо не хочеш, так і скажи, — образилася Синицина.

Вона розвернулася й пішла геть. Женька задріботів за нею.

— Оленко, ти чого? Образилася, чи що? Зачекай. Я згоден. Просто якось не очікував.

Поки виправдовувався, він і не помітив, як вони дійшли до актового залу. Друге заняття хору протікало ще болісніше, ніж перше. Крилаті гойдалки вже сиділи в