Читати книгу - "Навіщо Україні НАТО"

• отримання максимально високих гарантій зовнішньої безпеки;

• посилення економічного й політичного потенціалу і «дієспроможності» України;

• зміцнення стратегічного партнерства з ЄС, Росією і США відповідно до національних інтересів і пріоритетів України;

• підтримка і розвиток рівноправних, взаємовигідних економічних, політичних і соціокультурних відносин з РФ;

• сприяння формуванню «поясу стабільності» та регіональних структур безпеки від Балтійського і Чорного морів до Закавказзя і Центральної Азії;

• максимальне використання транспортних можливостей України, активна участь у створенні європейських і євразійських транспортних коридорів, використання цих коридорів для створення надійної багатоальтернативної системи постачання енергоносіїв і стратегічно важливої сировини;

• курс на альтернативне лідерство на території СНД і насамперед у Чорноморсько-Каспійському регіоні; активна кооперація з тими країнами, які вбачають в Україні рівноправного партнера;

• протидія неконтрольованому іноземному економічному проникненню, всебічний захист економічного суверенітету, недопущення встановлення будь-яких форм економічної і політичної залежності;

• блокування спроб односторонньої чи багатосторонньої іноземної соціально-культурної та інформаційної експансії й домінування над Україною.

Інтенсифікуючи відносини з НАТО, Україна утвердила своє значення як суб'єкта геополітики, який має власні інтереси й політичну волю їх відстоювати. Кроки України щодо розвитку контактів з НАТО дозволили Україні посилити увагу до себе з боку НАТО та його членів, а також почати активне залучення НАТО до вирішення політичних питань, ключових для національної безпеки України, таких як гарантування незалежності, територіальної цілісності та непорушності кордонів України, а також до технічних питань зі зміцнення обороноздатності України та її спроможності реагувати на кризові явища в галузі безпеки.

Основний інтерес будь-якого суспільства та живої істоти полягає в тому, щоб мати належний рівень безпеки. Можна мати багатство, однак лише надійна безпека гарантує можливість ним скористуватися. Без належного рівня безпеки багатство і добробут, як правило, становлять загрозу для того, хто ними володіє, провокуючи заздрісних до легкої здобичі.

Національна безпека означає захищеність як від зовнішніх, так і від внутрішніх загроз. Останні іноді бувають не менш важливі, ніж зовнішні. Розпад СРСР відбувся насамперед через внутрішні причини (зокрема, через перегини економічного та соціального розвитку).

Українські вчені дають таке визначення безпеки: «політична безпека — це стан захищеності політичних інтересів держави, особи, соціальних груп від внутрішніх та зовнішніх загроз, а також система заходів щодо забезпечення цієї захищеності»[26]; «захищеність життєво важливих інтересів людини, суспільства, держави, міжнародної системи від внутрішніх та зовнішніх загроз»[27] тощо.

Під нормальним політичним функціонуванням суспільства тут розуміються забезпечення та підтримка протягом тривалого часу цілісності, стабільності та динамічного розвитку суспільства. Чинний з липня 2003 р. Закон України «Про основи національної безпеки України» визначає національну безпеку як «захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам»[28].

На початку XXI століття зовнішня загроза національній безпеці без'ядерних держав, що не належать до військово-політичних блоків, в умовах ослаблення значення норм міжнародного права, може бути реалізована вкрай швидко і з катастрофічними для цих держав наслідками, як це мало місце в Іраку в 2003 р. Між тим, державні документи України не містять адекватного розуміння цієї ситуації. У них існують значні проблеми з ієрархією національних інтересів. Ієрархія пріоритетів національної безпеки має випливати з усвідомлення України як самостійного і самоцінного суб'єкта міжнародних відносин, а не як придатка до якогось зовнішнього центру — чи то Росії, чи то Заходу. Виділення пріоритетів необхідне для того, щоб мати можливість, маневруючи обмеженими ресурсами держави, зберегти високу ефективність державної політики.

Брак реалістичної ієрархії стосується Воєнної доктрини України від 1993 р. та Воєнної доктрини 2004 р., які майже виключили можливість великомасштабного конфлікту в регіоні Центральної та Східної Європи. Разом із тим, відповідні документи і Росії, і США не виключали і не виключають такої можливості, попри те, що констатують зниження ймовірності її реалізації.

Основні засади (напрямки) зовнішньої політики України від 1993 року дещо більш адекватно вибудували ієрархію головних завдань зовнішньої політики України. Такими завданнями, зокрема, визнано:

1. Утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави.

2. Забезпечення стабільності міжнародного становища України.

3. Збереження територіальної цілісності держави та недоторканності її кордонів тощо[29].

У Законі «Про основи національної безпеки України» пріоритетами національних інтересів України проголошено:

• гарантування