Читати книгу - "Амадока"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
За мить я звів погляд на її непроникне обличчя. Жодного натяку на зваблювання. Бездоганна стриманість. Ніби її ноги в тонких колготках жили своїм відокремленим життям, продовжуючи шурхотіти одна об одну, продовжуючи ледь помітно соватися від некерованого нетерпіння, млости, гарячої напруги, що не давала її стегнам розслабитися. Жінка торкнулася долонею литки і ніжно її погладила. Пасмо волосся впало їй на щоку, як театральна куліса. Рука повільно поповзла напнутим м’язом до самої кісточки, окреслюючи хвилясту лінію. Я бачив це периферійним зором, не відводячи тепер погляду від її обличчя. Ми ще навіть не заговорили. Я дивився на неї здивовано і запитально. Але і в її очах, які єдині на цьому закам’янілому обличчі могли щось пояснити, прочитувалися запитання й подив. Ніби це не вона прийшла до мене, а я її до себе покликав.
Я вас слухаю, — промовив нарешті я, несподівано виявивши, що мені перехопило горло і мій голос тремтить.
Я хочу змінити зовнішність, — сказала вона, не змигнувши й оком.
Навіщо? — запитав я.
Вона дивилася на мене прямим поглядом і не відповідала.
Навіщо? — повторив я своє запитання. — Ви дуже красива жінка. Хіба ви цього не знаєте?
Я встав з-за столу і наблизився до неї. Цей рух, який я виконував десятки разів за день — наблизитися до пацієнта, визначити зони його вад, глибину і катастрофічність деґрадації, власні шанси вплинути на жорстокість Природи, — давався мені нескінченно тяжко. Я ніби прогрібав крізь тужавість сну. Тіло жінки не підпускало мене до себе.
Поки я оглядав її профіль, найдосконаліший профіль, який мені доводилось бачити у житті, поки я, хвилюючись, як юнак перед можливістю отримати перший поцілунок, опускався поглядом уздовж її шиї, аж у круглий вираз трикотажного светра, вона сиділа нерухомо, навіть, здавалося, не дихаючи. Така старанна, зібрана — всім своїм виглядом демонструючи, як хоче мені допомогти, як намагається мені не заважати.
Будь-кого іншого з пацієнтів я попросив би скинути одяг і оглянув би тіло. Може, їй ідеться про тіло. Може, у неї негарна форма грудей. Може, розтяжки на животі. Може, шрам від апендициту. Може, вона прагне позбутись котроїсь із цих популярних вад.
Але я не міг попросити її роздягнутись. Це здавалося немислимим. Це одразу засвідчило б геть усе. Оголило б мій мозок і інші члени. Хоча ще десять хвилин тому ми одне одного не знали. І ось я почувався ґвалтівником.
Я не розумію, — сказав я їй, заховавшись знову за барикадою власного столу. — Я не розумію, що саме ви хочете змінювати. З вами все дуже добре. Висота вашого чола дорівнює довжині носа й відстані від носа до підборіддя. Ширина носа в зоні ніздрів дорівнює відстані між очима. Довжина губ дорівнює лінії, проведеній униз від середини райдужки ока. Внутрішній і зовнішній куточки ваших очей розташовано на одній лінії. Три зони вашого обличчя абсолютно пропорційні. У вас матова шкіра тілесного кольору, жовтуватий відтінок тканин. Шкіра пружна, пори чисті та звужені, зморшки проявлені менше, ніж зазвичай це буває у жінок вашого віку. Я не розумію, що саме і навіщо ви хочете змінювати.
Я хочу змінити все, — спокійно сказала вона. — Я хочу мати зовсім інше обличчя.
Чому? — запитав я, потерпаючи від наростання тривоги.
Тому що це обличчя не моє. Я не так повинна виглядати.
На цьому етапі я повинен був делікатно попрощатись із нею і скерувати її до психіятра. Я робив таке часто, лагідно вмовляючи людину, що така консультація — цілковита умовність. Мовляв, це потрібно лише для документації. — Без підпису спеціяліста з психіятрії, — казав я, — мені не дадуть дозволу проводити операції. — Я не оперував пацієнтів із психічними проблемами. Я пишався тим, що принципово не займаюсь жінками, охопленими страхом старіння. Моя робота — виправляти справжні вади: ущелину губи або піднебіння, агенезію, макро- чи мікростомію, подвійний рот чи додатковий ніс. У цієї жінки був досконалий ніс, кажу вам.
І все ж я заходився спокійно розпитувати її про зовнішність, якої б вона собі бажала. Вона наблизилася до мене і ми розглядали фотографії носів і губ, види підтяжок обличчя, результати рино-, блефаро- і отопластик. Вона захоплювалася, вона зачудовано зойкала і зітхала, вона так розхвилювалася від картинок, які я їй демонстрував, виймаючи їх сотнями зі своїх акуратних, систематизованих течок, що я відчував її тремтіння, чув її важкий віддих — шершавий, гарячий, пришвидшений. Віддих, який виходив із глибини живота, піднімався верхньою частиною тіла і вихлюпувався мені на щоку, у вухо, за комір моєї сорочки. Її ноги витанцьовували біля мене, пальці тицяли в зображення облич і їхніх частин, які видавалися їй особливо вартими наслідування.
Я переконав себе, що все це лише тимчасово. Що я дозволю собі трохи погратися, щоб затримати її тут, ще на якихось кільканадцять хвилин поруч із собою. Нехай ще бодай недовго вона торкатиметься мене мимоволі своїм тілом, лоскотатиме волоссям. Усе одно це лише на одну мить, не довше. Я ж лікар. Я ж добре знаю, як не нашкодити. Я ж умію вчасно зупинятись.
*
Коли я вперше зняв їй пов’язки з обличчя і оглянув шви, фіолетово-чорні мокрі набряки, біль у щілинах її затягнутих плівкою очей викликав у мені збудження, від якого на кілька митей я повністю втратив себе. Прийшовши до тями, я помітив, що вказівний палець моєї правої руки до половини занурений до Зоїного рота, що він купається в Зоїній слині, гладить її язик, вивертає їй губи. Вона розтулила уста і слухняно дозволяла мені це робити. Я бачив усмішку, яка раптом виринула в її очах. Я відчував її вдячність і полегшення.
Це саме те, чого я хотіла, — сказала вона того разу мені на прощання, і я не знаю, що саме мала вона на увазі — форму носа, розгледіти яку, поки не спаде набряк, було неможливо, чи незаконне проникнення мого вказівного пальця до її ротової порожнини. Мій палець того дня не припиняв пульсувати, жив власним життям. Я відчував на ньому смоктальні рухи, лещата тугих і гарячих, гладких тканин.
З кожним наступним разом ми заходили з нею все далі. Ми цілувались, я обмацував її груди, переконуючись, що з їхньою формою все гаразд, я торкався її тіла під одягом, пересвідчуючись, що жодних шрамів, жодних видимих вад воно не має. Вада чаїлась у неї всередині, в цьому я не мав жодного сумніву. Ця жінка носила в
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Амадока», після закриття браузера.