Читати книгу - "Віддай мені сина, Олександра Багірова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Не заздри, скоро твоя брюнеточка загляне, - посміхаюся у відповідь.
Та, як виявилось, та заміжня дамочка про Бодьку не забула. І часто навідувалася його. Одного разу я з нею перетнувся. Підозрюю, що випадок був зовсім не випадковим.
Набагато пізніше я почну збирати начебто незначні події свого життя в один візерунок. Все взаємопов'язане, і кожна навіть найтонша ниточка кудись та веде.
Повертався з непотрібного та безглуздого допиту. Мене викликали, ні про що важливе не спитали. Налили чаю. Протримали хвилин сорок. Відпустили.
Зіштовхуюсь у коридорі з яскравою брюнеткою. Хижі риси обличчя. Красиві. Раніше я б запав. А зараз… жодна жінка не може зрівнятися з голубкою. Василіса затьмарила всіх. Але про себе наголосив, що баба не проста, така мужиками крутить на раз-два. Аура у неї сильна, хижа й очі, там немов заховані леза, що розривають душі.
- Микито, правильно? – сліпуче посміхається, відразу пускає у хід свої жіночі чари.
- Угу, - киваю.
- Я Слава, - в очах миготить диявольський блиск.
- І?
– Подруга Богдана. Ви ж із ним непогано спілкуєтеся, наскільки знаю.
- Що тобі треба, Славо. Давай коротко. Не затримуй, - обриваю її загравання.
- Допоможи йому, - дивиться мені в очі, нахабно, самовпевнено.
- Він начебто великий хлопчик. Сам упорається, - і я їй у вічі впиваюся. Так і стоїмо німий поєдинок поглядів.
- У тебе скоро з'явиться шанс його на волю відправити, - лукавий вогонь спалахує в очах.
- Якщо ти так обізнана, то сама і дій.
- А ти допоможи, - підходить впритул до мене.
І знає щось більше за мене. Не блефує. Відчуваю.
- Що мені з того?
- Я у боргу перед тобою буду, - сильна баба, погляд тримає, аурою своєю задавити намагається.
- Здалися мені твої борги. Говори конкретно, не марнуй мій час, - відповідаю різко. Хоч лукавлю, спілкування з нею інтригує.
- Повір, Микито, мати мене в боржницях дорого коштує, - цокає язиком. – І ця розкіш доступна одиницям.
- Чи не занадто собі ціну набиваєш? – глузливо вигинаю брову
- З часом дізнаєшся, - підморгує.
- Що ти хочеш від звичайного зека?
- Такий і звичайний, - сміється. Зміїна у неї посмішка. Укуси у неї отруйні.
- Абсолютно.
- Скоро в тебе з'явиться можливість допомогти Богданові, - розвертається та йде.
І не збрехала. На той момент вона загрузла в брудних іграх набагато глибше, ніж я. У мене головне болото було ще попереду. Можливість витягти Бодьку справді з'явилася.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Віддай мені сина, Олександра Багірова», після закриття браузера.