Читати книгу - "Чому люди тупі? Психологія дурості"

без якого слова й висловлювання не могли б навіть мінімально дійти згоди. Публічна дискусія зводиться тоді до сутички слоганів, які антагоністи, замість того щоб викривати, відкидають, заявляючи про їхній божевільний характер. З огляду на те, що польові дослідження в галузі дурості, зокрема Рене Заззо, згадані вище, показали, що ми завжди для когось дурні, можна здогадатися про даремність таких ідеологічних сутичок.

Найгірше в цьому те, що зі зникненням такого здорового глузду ми втрачаємо всі, бо дурість заразна. Представники влади засудили веганську активістку за підтримку тероризму, а інтернет-спільнота обурилася очевидною гомофобією, на їхню думку, спортивного коментатора. Виникає запитання: упіймавши на слові цих двох ворохобників, мовні надуживання яких не варті були такої уваги, чи ж не продемонстрували вони так само зразкову обмеженість розуму щодо висловлювань, до яких варто було ставитись відповідно до їхньої суті, а саме — як до звичайної дурості?

Емоції не (завжди) роблять нас дурними

Зустріч з Антоніо Дамасіо, професором нейрології та психології та директором Інституту мозку й творчості в університеті Південної Каліфорнії в Лос-Анджелесі

♦  Є поширена думка, що емоції роблять нас дурними. Це дурна думка?

Це надто загальне судження, щоб належно оцінити складність проблеми. По-перше, емоції бувають дуже різними. Деякі роблять нас неймовірно розумними, коли вони принагідні до ситуації, інші здатні змусити нас діяти зовсім нерозумно чи небезпечно. Тому треба розрізняти негативні емоції, як-от гнів, страх чи зневага, наприклад, і позитивні, як-от радість чи співчуття, що роблять нас ліпшими, допомагають співпрацювати і змушують діяти розумніше. Звичайно, всі емоції можуть мати зворотний бік: якщо ви виявитеся надто співчутливим чи добрим, то можете стати жертвою шахрайства і водночас це не зробить вас кращим. Отож не складаймо всі емоції до одного кошика. І не забуваймо, що те, розумна чи дурна наша поведінка, визначає ситуація.

Емоції та почуття не виявляються ізольовано: розум необхідний, щоб судити наші дії. Це важливо з погляду еволюції, бо наш вид спочатку відчував емоції, яких наші предки навіть не уявляли собі. Пізніше прийшли почуття, себто частина роздумів про наші емоції. Усім цим керує інтелект, спираючись на знання й розуміння ситуацій. Отже, інтелект у людської істоти означає вміння домовлятися з емоційними реакціями, з одного боку, і зі знаннями й розумом — з другого. Проблема не тільки емоція і не тільки розум. Сам розум дещо сухуватий: його можна застосувати до деяких ситуацій нашого соціального життя, але не до всіх, далеко не до всіх.

♦  Ви показали, що, коли пацієнти позбавлені емоцій внаслідок пошкодження мозку, їм дуже важко діяти розсудливо. Що свідчить про те, що за нормальних обставин розум і емоції не ворогують…

Справді, це знов-таки справа перемовин. Людська істота нездатна повноцінно функціонувати тільки з допомогою розуму чи тільки з емоціями. Необхідні обидва. Розум певною мірою еволюціонував з емоцій, які залишаються на задньому плані, щоб нас задіяти в ситуації чи тримати на відстані. Заяви про те, що в житті слід розраховувати тільки на розум або тільки на емоції, — оце велика дурість!

♦  Як пояснити, що дуже розумні люди, іноді дуже освічені, можуть вірити в цілковиті дурниці, часом небезпечні?

Слід прийняти той факт, що в безмежній складності людської істоти ми маємо величезну кількість знань, але також неймовірно широку палітру можливих реакцій. З того, що психологія та нейронауки розвивають загальні моделі людського функціонування, не варто робити висновок, що всі ми функціонуємо однаково. Це було б дуже великою помилкою, і дуже небезпечною. Так, усі ми люди і як такі заслуговуємо на повагу, свободу й турботу. Але при цьому ми надзвичайно різні, кожен зі своїм поведінковим репертуаром, власним інтелектуальним стилем, емоційним стилем, зі своїм темпераментом.

Деякі з нас дуже дивакуваті, енергійні й прокидаються вранці, співаючи, інші ж воліють далі спати. Нам слід визнати це майже безкінечне розмаїття. І на додачу ми живемо не самі, а поміж інших людей, в певній культурі, яка зумовила наш розвиток. Отже, через це різноманіття цілком можливо вірити в ідіотські речі, неправдивість яких знаєш у науковому й статистичному плані. Ми всі такі різні, що навіть говорити про західну культуру проблематично. Ми живемо радше в мікрокультурі. Французька культура, американська культура — і це вже надто загально. Звісно, можна легко розпізнати деякі риси як типово французькі чи американські, але це тільки стереотипи: треба ще зважати на підрозділи наших соціальних груп приналежності, традицій, норм поведінки. Це здається складним, але реальність просто така, що нас не можна окреслити стереотипами. Принаймні не треба.

♦  Ваша остання книжка, «Дивний стан речей», — про біологічні корені культури. Чи не здається вам, що сьогодні, у нашій глобалізованій культурі, ми живемо в золотий вік дурості?

Важко сказати! На мою думку, так і ні. Ми в наш час не знаємо всього, але знаємо значно більше, ніж будь-коли. Надбання наукових знань про біологію, наприклад, про клімат, про фізику, про людські хвороби, як-от рак, ніколи не сягали таких вершин. Ми зробили величезний поступ. І водночас, через той спосіб, яким до нас доходить інформація, переважно через цифрове спілкування й соціальні мережі, ми живемо також у час, коли нас легко обдурити, вплинути на нас помилками чи брехнею. І знов-таки, не можна дати однозначну відповідь. Це залежить від того, хто ви і де ви. Наші знання суттєво більші, ніж десять років тому, значно більші, це безперечно, але ми є об’єктом потоків цільової дезінформації. Це дуже суперечливо. Цей час водночас найкращий і найгірший для дурості.

♦  Нейронауки, що зараз процвітають, не бувають часом дурними чи небезпечними?

Хоч там як, вони нас дуже цікавлять: ми хочемо знати, які ми, як функціонують наш мозок, наш дух і наша біологія, що й пояснює таку популярність нейронаук. Коли якась дисципліна на такому піку моди, є ризик, що цим зловживатимуть несумлінні практики. Є вочевидь хороша й погана наука, але це не питання дурості. І я не думаю, що нейронауки в цілому гірші за фізику, кліматологію чи всяку іншу науку.

Розмову вів Жан-Франсуа Марміон

Дурість і нарцисизм

Два сидячі інтелектуали зайдуть не так далеко, як один дурень, що йде.

Мішель Одіяр. Таксі на Тобрук (1961)

Жан Коттро, почесний клінічний психіатр, член-засновник Академії когнітивної терапії Філадельфії

Дурість важко визначити, і часто важко помітити в себе і в