Читати книгу - "Чужий і найрідніший, Інна Земець"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Добре, Міла, як не можеш сформулювати, сама скажу. Я завжди вважатиму його важливою людиною в своєму житті. Та марних сподівань вже позбулася, а як знову виникають – жену подалі без сумнівів і жалості. Все добре, я розумію що між нами нічого не було і не буде. Він собі назавжди мене сестрою призначив. Ну, то й буде мені братом.
- Леся, то ти собі брешеш чи мені? Не може все так просто бути.
- А як може бути? Просто і є. Іноді мені здається, що дивиться на мене зацікавлено, та потім сам так того лякається, що аж мені моторошно. З того можна чи побиватися, чи сміятися. Я останнє оберу.
- Леся, от завжди делікатність проявляла, а зараз спитаю. Ви хоч один раз цілувалися?
Голосно розсміялася, бо відчуття таке, ніби ми знову в школі.
- Міла, ти мене щиро потішила. Довго соромилась прямо спитати?
- Довго. Бо знаю, що він для тебе не абихто. Багато років тому помітила це і переконана, щось цікаве таки пропустила. Зваж, тебе, найкращу подругу, за те що таємниці від мене маєш – не звинувачую. Та може зараз можемо відверто поговорити? Бо якби було щось добре – ти й сама б новин не стримала, але й у те що двоє дорослих навколо одне одного роками ходять – не вірю.
- А коли це він навколо мене ходив? Турботу пам’ятаю, дружні відносини також. Решта – твої вигадки і мої мрії. Давні мрії, вже позбавилась.
- То цілувалися? – не збила подругу з пантелику довгою відповіддю.
Розповіла все як було, всі деталі виклала, які подруга у день свого весілля прогавила. Та Мілка розкрутила мене аж до початку, з тієї вечірки в «Лаванді» все з мене витрусила.
- То ще з тих пір?! І жодного слова мені не сказала?!
- А про що казати було? Як завжди, вигадала собі кохання – і раніше так було і далі буде, нічого нового.
- То тепер мені дещо прояснилося. А я все гадала, чого він на тій вечірці так тебе від друга свого боронив? І не сперечайся, - жестом спиняє слова, які ще не вимовила, - Сидів поруч кілочком і з місця не рушив. Подумала, що здалося, а тепер знаю що не помилялась. А коли оце в тебе нещодавно ночував?
- Ночував собі і все.
- Де вклала?
- Ой, Міла, бачу до чого ведеш, та марно. Біля себе вклала, валетиком. Не на підлозі ж було стелити? Так і провели ніч, обідва стелю до ранку вивчали.
- І на другу ніч у тебе був?
- І на другу І теж нічим тебе не розважу. Спали обидва міцно, снів непристойних не бачила, про нього не скажу, та наче теж ні.
Тільки здалося ця тема кінця добігати стала, телефон озвався – Тарас телефонує. Відповісти – Мілка щось ляпне, не відповісти – Мілку набере, спитає чому я не відповідаю. Зітхнула безнадійно, відповіла.
- Привіт, Тарасе. Я на місці, доїхала нормально, сидимо, теревенимо, трохи тебе згадали. Вуха не горять? – швидким речитативом все вимовила, на подругу очі скошую, підсуваєтья ближче.
Тарас передає їй вітання, питає чи Славка бачила. Коротко відповідаю, та Міла трубку відбирає. Ну й балакайте собі, а я піду речі розберу, я ж тут на два дні. Розібрала, переодягнулась, трохи будиночок роздивилась, а Міла все ніяк розмову не скінчить. Та зайшла в кімнату на цікавому моменті:
- ... та оце днями з ним познайомилась, сусід мій тутешній. Думаю, Мілу з ним познайомити, приємний хлопець.
Усмішка як у медоїда, хижа, дивиться кудись у простір і киває, мабуть подобається те що у слухавці чує. Розвернулась і знов пішла в кімнату – хай собі бавиться, скоро все одно прибіжить розповідати. Так і сталося, вже за три хвилини ляпнулась на ліжно біля мене.
- Так, Лесюня, беру справу в свої руки.
- Не надірвись, забагато взяла. Що ти вже вигадала, який сусід?
- Привабливий, - шкіриться вона. – Насправді, тут з сусідів лише родина і дядько підстаркуватий, але Тарас того не знатиме, хай подумає трохи. А те що ця думка його не полишить – з голосу чую. Аж спохмурнів!
- Теж з голосу те почула? – зітхаю я. – Мілка, лиши мене в спокої. Хочу просто далі собі жити, досить з мене життєвих драм.
- А от дзузьки! Тобто, драм і дійсно досить, а як самі розібратися не можете – я допоможу.
- Ні! Давай одразу домовимось, ти у наші справи не лізеш.
- То ви до пенсії будете з’ясовувати свої заплутані стосунки?
- Та нема ніяких стосунків! Навіть я вже це визнала, тобі на свою голову прохопилась, так ти їх вигадуватимеш?
Підвелася, на ноги скочила, вибігла з кімнати. Походила двором, подихала глибоко. Не можна на подругу кричати. Не можна на вагітну жінку кричати. Тільки трохи заспокоюватись почала – випливає Мілка з будинку. Вигадала собі, що вже животик в неї виріс, то ще й ходу нову собі завела. Йде-пливе, обережно ступає – у образі майбутньої матусі. А животик – наче зайвого круасана на сніданок з’їла та й по всьому. Хіба що щічки рохи кругліші стали, а зараз ті щічки аж до вух пнуться, бо посміхається так широко, аж страшно.
- Вгадай, Лесюня, яке повідомлення отримала?
- Волонтери на ядерку збір почали? – несмішно жартую я, бо відчуваю – капець спокою омріяному.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чужий і найрідніший, Інна Земець», після закриття браузера.