Читати книгу - "Приручити Дикого, Анна Лященко"

Кай

Поки ми розмовляємо з Ріком, до кімнати заходить дівчина, і Рік представляє її:

- Карада, моя племінниця. Дочка мого молодшого брата.

Розглядаю дівчину і бачу, що вона не в найкращій формі. Вочевидь, їй теж нелегко далося розлучення з Парою. Починаю сумніватися в тому, що Істинність Раяна та Каради ще не ініціалізована, якщо в королівстві вони досить багато часу проводили разом, цілком можливо, що їхній зв'язок уже закріпився, але вони самі цього ще не розуміють. Ех, молодь!

Схоже, Караді вже краще. Ще кілька днів і вигляд у дівчини стане квітучим. Добре, що Раян її зараз не бачить, його дракон би збожеволів. Приймаю рішення кілька днів не підпускати принца до Каради. Відстань невелика, так що це цілюще вплине на обох, а от бачити дівчину в такому вигляді йому не варто. Ось тільки чи оцінить принц мій шляхетний порив? Я ж не можу повідомити йому, що його Пара виглядає майже як примара і треба кілька днів почекати, поки її стан покращиться! Та дракон Раяна мене просто навпіл перекусить! Значить, треба поки що не підпускати Раяна до Каради. М-да, наші відносини це точно не покращить.

Раян

В Академії нас поселили в окремому котеджі на околиці кампусу, зі своїм садом та високим парканом. Як я зрозумів, це те саме місце, де торік розміщувався Ердан із товаришами. Посміхаюся про себе, Ердан тут з друзями був, відпочивав і розважався, доки, звичайно, не одружився, і його дружина не викинула фортель із втечею. Крім мене, її вчинок мало хто розуміє. Але я знаю, яким може бути Ердан! Звичайно, йому далеко до батька, але якщо він починає командувати, хочеться втекти, причому якомога далі. Тож я з Ксі, дружиною брата, солідарний.

Розміщуємось у резиденції Диких, як її тут прозвали. Хто б сумнівався, що мені виділять кімнату в середині, розташовану, так що не пройти повз кімнати моїх наглядачів неможливо. Обклали з усіх боків!

Наші речі були відправлені заздалегідь і вже прибули та навіть акуратно розкладені по поличках. Ненавиджу, коли хтось чіпає моє!! Ричу, перекладаючи все по новій, так, як мені подобається! Дивлюся на безлад, що утворився, і залишаюся задоволений. У мене своє поняття про необхідність тих чи інших речей, тим більше, що мені не дали можливості зібратися. Але, судячи з набору речей, чи Ердан, чи Ксі приклали до цього руку. Не все виявилося так сумно, як я очікував.

До початку занять є ще кілька днів, і я можу пошукати мою дрібну, я ж відчуваю, що вона поряд! Мені й шукати її не треба, ноги самі приведуть до неї як тоді в Дипломатичному кварталі.

Намагаючись виглядати якомога байдужим, цікавлюся у Кая:

- Мені треба представитися ректору? - і завмираю, намагаючись не видати хвилювання, що охопило мене. Боюся, що після моєї витівки дорогою, Кай не дозволить мені прямо зараз побачитися з Карадою.

- Так, принце. Ти ВСЕ правильно розумієш! Якби не твоя поведінка, ми зараз уже вдвох були б у ректора. Але ти покараний, і я забороняю тобі залишати резиденцію до початку занять.

Я утробно гарчу, але нічого не відповідаю. Хто знає, що він ще вигадає! Зараз б'є по хворому. Подумки скиглю, забуваючи, що наставник мене чує.

А Кай тим часом продовжує, посміхаючись:

- Я сам схожу до ректора і повідомлю, що ми прибули.

Щойно Кай вийшов із резиденції, одразу до мене прийшли четверо супроводжуючих, призначених батьком мені у друзі. Нічого хорошого від цієї розмови я не чекаю, враховуючи, що змився від них дорогою.

- Слухай, Раяне, — розмову починає Деян, схоже він у них за головного.

- Ваша Високість, — поправляю його.

– Що? - Він ще й тупий, виявляється.

Закочую очі та пояснюю для особливо обдарованих:

- Для всіх вас я — Ваша Високість, не забувайте з ким розмовляєте!

- Слухай, Раяне! - здоров'як зневажливо підкреслює, що йому начхати на мій статус. - Твоя вчорашня витівка могла коштувати нам голови!

- А ви сподівалися на розважальну прогулянку? - я посміхаюся, чудово розуміючи навіщо вони прийшли.

- Слухай, малолітко! Поводься нормально та уникнеш купи проблем!

- Дивно... - вдаю що замислююся.

– Що? – бачу рух думок у черепній коробці ватажка.

– Зазвичай я створюю проблеми. Ви нічого не переплутали?

- Слухай, Деяне, може просто йому все наочно пояснити? Схоже, їхня високість слів не розуміє! - який із братів це сказав? Я їх не розрізняю, тож отримають обидва.

Потираю руки та розминаю кулаки в передчутті хорошої бійки. У тому, що одними розмовами візит не закінчиться, я впевнений. Здається, мені зараз намнуть боки, нокаут від Кая був лише прелюдією.

Цікаво, мій наставничок наказав влаштувати показові розбирання чи це ініціатива цих придурків? У будь-якому випадку, я не стоятиму покірно поки мене б'ють. Напружуюсь, зберігаючи зовні цілком розслаблену позу, але вже готовий до стрибка.

Першим почав Роксі та помчало!! Через кілька хвилин вони, звичайно, мене скрутили й непогано так навалили, але і їм дісталося. Найбільше, звичайно, постраждали меблі в моїй кімнаті. До повернення Кая, я ледве міг дихати, але мої новоявлені "друзі" теж отримали непогано, я не соромлячись прикрасив їм фізіономії, тоді як вони намагалися не залишати слідів на моєму обличчі.

- Що тут сталося? – гарчить наставник.

Кай застав нас зненацька, але на той час основне дійство було закінчено.

- Шафа впала, — цілком спокійно відповідаю я.

- Зважаючи на все, неодноразово! - Кай оглядає розгромлену кімнату, в якій дивом уцілів тільки стілець. Але він мені спочатку здався надто кволим, тому не брав участі в наших веселощах.

- Так, нестійкий виявився, — знизую плечима. – Але ми намагалися поставити його назад. - Я вперто гну свою лінію. Не в моїх правилах сексотувати. Озираюся на «дружків», зважаючи на все, це їхня власна ініціатива все-таки Кая вони й самі побоюються.

- Значить шафа впала... а що з тумбочкою?

- Так вона на неї впала...