Читати книгу - "Друга одіссея"

— Згоден. Поговорімо про це, коли все буде готово. Доповім знову, щойно зможу.

Наступні два дні нікому не вдалося спочити. Увесь цей час Керноу й Брайловський майже засинали у своїх костюмах, але вони завершили відновлення «Діскавері», не знайшовши жодних неприємних сюрпризів. І Космічна агенція, і Державний департамент полегшено зітхнули, ознайомившись із попереднім рапортом: він давав їм змогу з певним застереженням оголосити «Діскавері» космічним кораблем, що не потрапив в аварію, а є «тимчасово законсервованим». Тепер постало питання відновлювального ремонту.

Наступна проблема, яку слід розв’язати після відновлення керування, — повітря; навіть найретельніше прибирання не допомогло позбутися смороду. Керноу не помилився: джерелом неприємного запаху була зіпсована їжа, яка загнила, коли відімкнувся холодильник; астронавт убивчо-серйозно заявив, що нюхати ці аромати навіть трохи романтично.

— Я лише заплющую очі, — твердив Керноу, — і уявляю себе на старовинному китобійному судні. Напевно, на «Пекводі» тхнуло не краще.

Після відвідин «Діскавері» всі одностайно погодилися з цим твердженням, яке не потребувало особливої фантазії. Зрештою проблему таки розв’язали — чи принаймні зменшили до припустимого рівня — завдяки продуванню атмосфери корабля. На щастя, у резервних сховищах залишилося досить повітря.

Втішною новиною стало й те, що 90 % пального, що потрібно на мандри додому, було досі приступне; вибір аміаку замість водню як палива повністю виправдав себе. Більш рухливий водень википів би в космосі, попри ізоляцію паливних баків і низьку температуру ззовні. А більша частина аміаку залишилася в стані рідини, і його мало вистачити, щоб дістатися земної орбіти чи принаймні місячної. Перевірка осі «Діскавері», що оберталася, немов пропелер, була найкритичнішою стадією повернення контролю над кораблем. Саша Ковальов порівняв Керноу й Брайловського з Дон Кіхотом і Санчою Пансом, висловивши надію, що їхня битва з вітряками зрештою буде успішнішою.

Дуже обережно, постійно зупиняючись для перевірки всіх показників, увімкнули двигуни центрифуги — і великий барабан почав набирати швидкість, поглинаючи обертання корабля. «Діскавері» пройшов крізь цілу низку прецесій, аж доки обертання з краю до краю майже припинилося. Останні сліди небажаного обертання були нейтралізовані за допомогою реактивних двигунів, що контролювали напрям до того, як два кораблі непорушно попливли поруч, — присадкуватий кремезний «Леонов» і довгастий стрункий «Діскавері».

Переліт з одного корабля на другий тепер був простий і безпечний, але капітан Орлова досі відмовлялася від фізичного стикування. Усі погоджувалися з її рішенням, бо Іо неухильно наближалась, і досі існувала можливість, що доведеться покинути корабель, який екіпаж «Леонова» так тяжко намагався врятувати.

Те, що тепер вони знали причину таємничої зміни орбіти «Діскавері», нічим не допомагало. Щоразу, коли корабель опинявся між Юпітером та Іо, він потрапляв до невидимого потоку — електричної ріки, що текла зі світу в світ. Вихрові потоки постійно сповільнювали корабель, гальмували його щоразу на один оборот. Годі передбачити, коли відбудеться останній імпульс, струм у потоці варіювався відповідно до незбагненних законів Юпітера. Інколи ці драматичні сплески активності супроводжувалися видовищними електричними й авроральними бурями навколо Іо. Проте коли це станеться, корабель втратить висоту на багато кілометрів, і водночас розжарившись ще до того, як його системи встигнуть переналаштуватися.

Цей неочікуваний ефект дивував і лякав усіх, аж потім знайшлося таке очевидне пояснення.

Усі форми гальмування призводять до нагрівання; тож струм в оболонках «Діскавері» та «Леонова» на якийсь час перетворював їх на малопотужні електропічки. Не дивно, що їжа на «Діскавері» загнила протягом років, коли корабель періодично то розжарювався, то замерзав.

Коли Керноу ризикнув активувати головний двигун, пейзаж Іо, чимось схожий на ілюстрацію гнійної рани в медичному підручнику, простягався лише за п’ятсот кілометрів унизу; «Леонов» у цей час тримався на безпечній відстані. Ці дії не мали жодних видимих наслідків, властивих старим реактивним двигунам, — ані диму, ані вогню, але кораблі почали повільно роз’їжджатися, бо «Діскавері» набирав швидкість. Після кількох годин дуже обережних маневрів обидва кораблі піднялися на тисячу кілометрів; тепер настав час для короткого перепочинку й планування наступної стадії місії.

— Ти чудово впорався, Вальтере, — сказала головний лікар Руденко, обійнявши виснаженого Керноу за плечі своїми могутніми руками. — Ми всі пишаємося тобою.

Немов випадково вона розбила маленьку капсулу біля його носа. Через добу він прокинувся роздратований і голодний.

Розділ 20. Гільйотина

— І що воно в біса таке? — із деякою огидою запитав Керноу, зважуючи в руці маленький механізм. — Гільйотина для мишей?

— Майже вгадав, але мої ставки в грі зазвичай більші, — Флойд указав на монітор, що зараз демонстрував заплутану схему.

— Ти бачиш оцю лінію?

— Так, це головний розподільний кабель, і що?

— Це місце, де він заходить до центрального процесора Еала. Я хочу, щоб тут ти встановив оцей пристрій. Усередині кабельного каналу, де його не можна буде знайти без цілеспрямованих пошуків.

— Я зрозумів. Ти хочеш пульт, щоби вмикати й вимикати Еала, коли заманеться. Акуратне лезо: коли воно спрацює, не залишиться жодних слідів. Хто розробив цю іграшку? ЦРУ?

— Неважливо. Контрольний пульт у мене в кімнаті — той маленький червоний калькулятор. Я завжди тримаю його на столі. Увести дев’ять дев’яток, вивести корінь квадратовий і натиснути TNT. Це все. Я не певен щодо діапазону його дії, це треба перевірити, але доки «Леонов» і «Діскавері» на відстані кількох кілометрів, немає небезпеки, що Еал знову візьметься за свої фокуси.

— Кому ти збираєшся повідомити про цей… запобіжник?

— Ну, єдиний, від кого я хотів би приховати його існування, це Чандра.

— Розумію, чому.

— Але що менше людей про це знає, то менша ймовірність, що хтось щось бовкне. Я скажу Тані, що він існує. В екстреному випадку можеш показати їй, як ним користуватися.

— Який екстрений випадок ти маєш на увазі?

— Не надто кмітливе запитання, Вальтере. Якби ж я знав, то не потребував би цієї бісової штукенції.

— Напевно, ти правий. І коли ти хочеш, щоб я встановив оцей проти-Еаловий запобіжник?

— Що швидше, то краще. Наприклад, сьогодні вночі, коли Чандра спатиме.

— Ти жартуєш? Не думаю, що він колись спить. Чандра коло Еала, немов та мати-годувальниця біля хворої дитини.

— Ну, час від часу він повертається на «Леонов» попоїсти.

— Маю для тебе новину. Під час останнього переходу він примотав мішечок рису до свого скафандра. Того рису йому вистачить на тижні.

— Тоді нам слід використати одне зі знаменитих снодійних Катерини. На тобі вони добре спрацювали, чи не так?

Керноу жартував стосовно Чандри. Зрештою Флойд вирішив, що це був жарт, хоч ніхто й ніколи не міг бути впевненим на всі сто: інженер полюбляв ганяти химери з абсолютно незворушним виразом обличчя.