Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

Дощ припинився о другій, та сонце ще не зійшло. Замість цього хмарне небо затягло новими хмарами, такими густими й щільними, що вони почали просідати, повільно опускаючись зі свого звичного місця в небі, доки не торкнулися землі, і коли Фергюсон нарешті вийшов із готелю, щоби трохи пройтися кварталом, вулиці перетворилися на лабіринт туману. Ніколи раніше не давалося йому так мало бачити в цей час доби, що, за припущенням, було ще днем, і він не розумів, як це англійці можуть займатися своїми справами в таких вогких, пароподібних випарах, та, знову ж, сказав він собі, англійці, ймовірно, запанібрата з хмарами, оскільки те, що він вивчив за Дікенсом – так те, що хмари в небі над Лондоном опускаються й частіше навідують людей, і от у такий день, як цей, схоже було, що вони прихопили з собою ще й зубні щітки і мали намір провести тут ніч.

Був початок четвертої. Фергюсон вирішив, що йому пора вже рушати назад до готелю й готуватися до повернення Обрі, котре могло відбутися вже о четвертій, та не пізніше шостої, проте хотілося бути готовим до четвертої – в надії, що Обрі спроможеться втекти від родини скоріше раніше, ніж пізніше. Спочатку ванна чи душ, а відтак він надягне свої подарунки на день народження, котрі Вівіан купила йому минулого тижня в Парижі, – нові штани й нову сорочку, і новий піджак, в котрих він виглядав на мільйон дубів, як вона сказала, і для Обрі йому хотілося виглядати на мільйон дубів у новому одязі, а потому одяг зніметься, і вони залізуть у ліжко займатися тим, чим займалися в готелі «Георг V», і ні, він не почуватиметься з цього приводу винним, сказав він собі, він насолоджуватиметься, а в тому, що стосується Альбера, він утішиться тим, що стане уявляти, як Містер Ведмідь проробляє те саме з ким-небудь іще і насолоджується цим точно так само, як і він сам, і от, поки Фергюсон ішов і роздумував про Обрі й Альбера та про різницю між ними, не лише про фізичні відмінності між світлим і темним, великим і малим, а й про відмінності розумові і культурні, про відмінності в їх поглядах на життя, про похмурі глибини Альберова серця, протиставлених дивацькій доброзичливості Обрі, він неухильно рухався в напрямку готелю, і раптом думки його зрушилися до інтерв’ю, котре він даватиме завтра о десятій ранку комусь із «Телеграфу», до першого інтерв’ю у своєму житті, і хай навіть Обрі велів йому не непокоїтися і просто розслабитися й бути собою, він не міг не відчувати легкої тривоги, та й узагалі що це значить – бути собою, задався він питанням, у нього всередині живуть декілька «я», навіть багато «я», сильне «я» і слабке «я», турботливе «я» й поривисте «я», щедре «я» і «я» егоїстичне, так багато різних «я», що врешті-решт він виявлявся велетенським, як усі заразом, або дрібним, як ніхто взагалі, і якщо для нього це правда, то правдою воно має бути і для всіх інших, а це означає, що всі – всі й ніхто водночас, і от з цією думкою, що стрибала в нього в голові, він Мерілебон перетворюється на Таєр просто за рогом від готелю на Джорджі, і хоча туман навалювався на нього та обгортав його собою цілком, Фергюсон розрізняв червоний вогник світлофора, що маячив у мряці, блимаюче червоне світло, що був еквівалентом знаку «стоп», тому Фергюсон зупинився й став чекати, поки проїде автівка, а оскільки він зовсім загубився у власних думках про всіх і ні про кого, він повернув голову, поглянув наліво, тобто зробив те, що робив завжди, перетинаючи дороги все своє життя, рефлекторний, бездумний погляд наліво, переконатися, чи не їде ніяке авто, забувши, що він у Лондоні, і що в англійських поселеннях належить дивитися направо, а не наліво, і тому-то не побачив, як з-за повороту на Блендфорді вилетів бурякового кольору британський «форд», тому Фергюсон зіступив з бордюру й почав переходити вулицю, не розуміючи, що в машині, котру він не побачив, – право проїзду, і коли авто врізалося в тіло Фергюсона, його вдарило так сильно, що він підлетів у повітря, наче був крилатою людською ракетою, запущеною в космос, молодиком, що полетів до місяця й зірок за нею, а потому, коли він досяг верхньої точки траєкторії та почав опускатися, і коли торкнувся самого дна, голова його потрапила на край бордюру, і він проламав собі череп, і от з тієї миті і надалі будь-які майбутні думки, слова й чуття, що могли народитися в нього всередині, виявилися стертими.

Боги поглянули вниз зі своєї гори й здвигнули плечима.

6.4

Лукавий, безвідповідальний Ной Маркс, що дав слово не показувати рукопис «Мандрів Мулігена» нікому, крім свого батька й мачухи, порушив це слово, позичивши рукопис двадцятичотирьохлітньому Біллі Бесту, прозаїкові, що прибув із Колумбії і заробляв собі на життя доморозпорядником у чотирьохповерховому житловому будинку без ліфта на Східній Вісімдесят дев’ятій вулиці між Першою та Другою авеню в тому підрозділі Йорквілля для робітничого класу, що було відоме як район Рейнпендер. Двома роками раніше Біллі заснував маленьке мімеографічне видавництво під назвою «Штуковина» – некомерційний, антикомерційний заклад, що випустив досі близько дюжини творів, серед котрих – томики поезії Енн Векслер, Льюїса Тарковського та уродженця Тапси Рона Пірсона, котрий ще в жовтні поставив автора «Мандрів Мулігена» примірником «Тиші» Джона Кейджа. Тими днями, до приходу епохи дешевого офсетного друку, мімеограф був єдиною формою виробництва книжок і журналів, доступною молодим безгрошовим письменникам у Нью-Йорку, і якщо твій твір друкували таким самвидавом у видавництві на кшталт «Штуковини», це зовсім не означало невідомості і не було вулицею з одностороннім рухом до глухого забуття, навпаки – це було шанованою відзнакою відмінності. Наклади загалом доходили до двохсот примірників. Заголовки та ілюстрації на картонних обкладинках малювали друзі Біллі, митці з центру міста (найчастіше – Серж Гріман або Бо Джейнард, рухливі та винахідливі малювальники, чиї обкладинки допомагали задати тональність оформлювальному стилю середини шістдесятих, актуальному вбачальному вираженню, нахабному й не прикрашеному, котре й не намагалося сприймати себе надто вже всерйоз), і хай навіть було дещо брутальне та імпровізоване у книжках, поливною на одинадцять дюймів, зміст їх був незмазаним і легко читався, так само чітко, як книги,