Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"

Дарина Люта

січень 2013 року

Клацнув замок, двері відчинилися.

— Звідки така дірка у дверях сусідів? Пограбували їх, чи що? — почула ледве чутне в коридорі, а потім уже голосніше:

— Дашко, ти тут?

— Так, — крикнула з кухні й продовжила свою справу.

Ніс горів, так багато засобу для чищення висипала на підлогу. Мені здавалось, що в шумі власних думок нестерпно находитись, але її голос викликав набагато гірші емоції.Стиснула червоними руками ганчірку і продовжила терти підлогу.

— Уявляєш, він дві години вів свій недолугий допит, намагаючись дізнатися подробиці який я і сама не знаю! На кожне моє слово, у нього було десяток питань. Не зустрічала більш душного хлопця, я так втомилася від нього! Як із такою милою  мордочкою можна бути таким душним й нудним? — защебетала сестра, роздягаючись і шмигаючи капцями коридором до кухні.

Двері в кухню скрипнули, після чого вона почала чхати.

— Це що за генеральне прибирання на ніч глядячи? — обурилася вона, затиснувши рукою ніс. Озирнулася на неї на мить. Вона одягла свою найсексуальнішу сукню: чорну на бретельках і навіть причепурилася. Коли встигла-то? — Із засобом ти явно переборщила, дихати неможливо!

Мовчки знизала плечима і почала далі терти підлогу ганчіркою, не зважаючи на алергічний висип на пальцях.

— А де стіл? — видала раптом сестра і, озирнувшись, знайшла те, що від нього залишилося, акуратно складеним у кутку. Це я тільки спочатку після того, як він пішов, ревіла і завивала, потім же дуріла з люті, причому здебільшого на себе.

Як я до біса могла піддатися спокусі?! Та будь він у чотири рази красивіший, у п'ятдесят разів ніжніший і сморід у триста разів сильніший! Як я до біса могла?! Адже це я! Я сама його поцілувала! І того, що було далі, сама бажала! Я хотіла його, як якась хтива тварина! Поступилася принципами, добре знаючи, що нічим хорошим це не скінчиться. Навіть про зв'язування не думала, й те, що після такого вже точно стану його парою.

Хоча ні, брешу! Я хотіла цього, десь у глибині душі. Хотіла на все плюнути, піти йому назустріч і сховатися від усього світу за його широкою спиною. Він би мене від усього захистив, від усього, крім себе. А він виявився самою великою для мене загрозою.

Від самобичування себе плавно перейшла до ненависті до нього. Я все-таки піддалася на його гру, програла. Навіть сама для себе виглядаю жалюгідною. Я ж знала який він, знала, що ранить. Не перший же день знайомі, натерпілась від нього, але все одно до себе підпустила. Але він теж майстер підстав, гравець бісів! Мене в житті ніхто так не принижував. Легкодоступна? Я?!Виродок, козел, скотина!

Його вбити мало, потрібно змусити страждати! Жахливо страждати, так, щоб цей проклятий вовк ревів крокодилячими сльозами. Так, щоб плакав, як я, коли він мене так жорстоко зламав. Хочу змусити цього самозакоханого виродка плакати! Але як це зробити, як зробити йому боляче? Я не знаю. Зовсім його не знаю. Ні того, що ним керує, чи чим він дорожить, що можна в нього відняти, позаяк він у мене самоповагу.

Отямилася від люті лише коли розламала стіл. Судячи з того, як боліли кісточки пальців, розбиті до крові, я потратила на нього набагато більше сил, чим потрібно було. Далі була маніакальна ідея позбутися запаху його шкіри на собі. Я драла своє тіло в гарячій воді до червоного колюру. Але, на жаль, коли зайшла в кімнату зрозуміла, що весь мій одяг, білизна, ковдра, та повністю все пропахло ним. Спочатку хотіла все просто спалити, такою сильною була моя мана. Ось тільки більшість речей не мої, за них доведеться відповідати перед власником квартири, тож я не знайшла нічого кращого, ніж вивантажити всі речі в прання. Машинка працювала на забій, уже кілька годин поспіль, поки я судомно переносила свої речі з рожевої кімнати в коридор. Більше там перебувати я не могла, занадто багато спогадів різних за ступенем паршивості. Після того, як усе прибрала в кімнаті, використала туди банку освіжувача повітря і закрила провітрюватися. Тепер ось зайнялася чищенням кухні.

— Це ви так повеселилися, поки нас не було? — хихикнула сестра і ганчірка випала з моїх рук.

Повеселилися. Весело було тільки йому! Повернулася до сестри, і вона здригнулася.

— Гаразд-гаразд, пожартувала я, чого так зуби скалити! Дитинко, ти мене лякаєш! — протараторила сестриця. — А що там за речі в коридорі стоять?

— Пам'ятається, ти хотіла мою кімнату, забирай, речі свої я прибрала, — відвернулася і знову взялася витирати підлогу.

— Серйозно? — зраділа сестричка, а потім насторожено додала. — А з чого раптом?

— Там смердить, — відповідаю коротко, не обертаючись.

— Смердить? Та ні, там нічим не пахне, — здивувалася вона, а потім раптом зізналася:

— Я взагалі не відчуваю запахів.

— У сенсі?

— Мій нюх звичайний, як у людини. Тому я й не чула, як вони прийшли, — скисла Руслана, схоже, ситуація її не тішила.

Ми замовкли, хоча вона могла б піти свої речі переставляти. Руки страшенно боліли, але мені це навіть подобалося. Вони боліли майже так само сильно, як і серце від чергового знущання альфа-козла.

— Ти не хочеш дізнатися, як у нас із Юрою все пройшло? — запитала раптом сестра, я повернулася подивитися на неї, аж надто серйозний у неї був тон.