Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"

Ми обмінялися поглядами, довгими й багатозначними.

— А ти хочеш дізнатися, що тут сталося? — з іронією поцікавилася в неї. Мені не хотілося знати, що там у неї з Юрком. Що-що, а перемикати всю мою увагу на себе альфа-козел уміє.

— Хочу! Дуже хочу! — радісно защебетала сестриця з явно нездоровим інтересом.

— Обійдешся! — похмуро брякнула, вона невиправна.

— Буба ти, мені ж цікаво, навіщо твій блондин мого кучерявого викликав до себе, у самий розпал... розмови, — її слова були глузливими та сповнені  непристойних натяків, на що я тільки скривилася. Сестричка так перевіряє мене, намагається дратувати. Але як у неї це вийде, якщо я вже розлючена до межі іншим вовком?

— Обійдешся, — повторила, витираючи підлогу далі.

— Це що моя стара футболка? — запитала вона через якийсь час, хоча я думала, що вона вже пішла. Уміє ж вона бути надокучливою.

— Так, своє все випрала, — кинула через спину, вимочуючи ганчірку у відрі.

— Та годі, — байдуже кинула сестриця і, нарешті, пішла, щоб одразу повернутися. — А білизна-то де? Там тепер і справді смердить, хвойним дезодорантом.

— Випрала. Візьми свою перенеси.

— Добре, — вона нарешті пішла в кімнату і, голосячи, почала переносити свої речі.

За якийсь час прибирання на кухні я закінчила, вимила червоні руки та потопала у велику кімнату. Як виявилося, сестриця лежала на тепер уже моєму дивані й дивилася телевізор.

— Ти чого тут? — питаю, сідаючи поряд.

 Вона обійняла мене за плече і поклала поряд, укривши ковдрою.

— Так ти всю білизну випрала, крім моєї, де ти спати збиралася? А так разом сьогодні поспимо. До того ж ти з освіжувачем явно переборщила, до ранку доведеться провітрювати, — пояснила вона, лягаючи назад на подушку.

Ми дивилися якийсь фільм до глибокої ночі, не знаю, про що він був, та й Руслана, напевно, теж не знає, кожна з нас думала про своє. Клацнула пультом, телевізор згас, огортаючи кімнату в темряву. Довго лежала не в змозі заснути.

— Дар, він не хоче бути зі мною в парі, — тихо сказала раптом сестра.

Ми лежали спиною один до одного, і я чула, як нерівно вона дихає. Питати, чи сама вона хоче цього не має сенсу, Руслана й сама цього не знає. Їй просто подобається чоловіча увага.

— Зі мною він теж не хотів бути, — згадую нашу сварку перед всіма перевертнями. Говорю серцю, що тепер не болить. На фоні витівки Кая, все здається такою дрібницею, майже забутим спогадом. Він не ятрить рани, я сама наче роздерте м'ясо.

— І що мені робити?

— Змусь його ревнувати, вовкам зносить дах від ревнощів, — раджу, згадуючи той поцілунок з Юрою в ванні. Кай зробив зі мною те саме, я наче для них просто іграшка, яку вони не поділили, яка насправді нікому з них не потрібна.

— Ти так легко говориш про це. Хіба ти його не любиш? — запитала сестра, випрямивши спину. — Чому ти мені допомагаєш?

— Тому, що ти моя сестра, а він всупереч всьому все хороший хлопець, — відповіла, відчуваючи, як щипає очі.

Настала тиша, під час якої я вперто тримала очі розплющеними, щоб не заплакати. Відмовлятися від закоханості, що зайняла в мене стільки років, дуже важко. Ще важче буде бачити їх разом, коли в Руслани все вийде. Але нічого, я це переживу, головне, щоб вони були щасливі. Принаймні, я впевнена, що з сестрою Юра не вчинить так, як це зробив Кай зі мною. Руслана сильна, а я слабка, нікчемна. Тому в сім'ї батька мене ніколи не любили.

— Дар, пробач, — почула її шепіт.

— За що?

— За те, що зараз не на твоєму боці.

— Наче хтось коли-небудь узагалі був на моєму боці, — зітхнула, усміхаючись, і мимоволі шмигнула носом.

— Яка ж ти плакса, Дашко! — вимовила сестра з посмішкою та обійняла мене зі спини. — Ти занадто сувора до людей і особливо до себе. Ось узяти хоча б твого цього блондина. Між вами такі іскри, що навіть сліпий помітить. А ви все ще боретесь, як барани, не розуміючи свого щастя.

— Не говори про нього, — попросила, стискаючи її руку.

— Знову чи що, образив? — вона важко зітхнула мені на вухо. — До чого ж упертий суб'єкт попався! Так біля тебе крутився вдень, а тепер знову в немилість потрапив.

— Це він грав, просто знущався, — ображено брякнула, майже відразу зрозумівши, як це нерозумно звучить.

Руслана важко зітхнула.

— Яка ж ти в мене дурепа, — ляпнула вона, за що отримала ліктем у ребро. — Йой! Попрошу легше, а то я тебе, як Юрку через пів квартири кину!

— Сама винна! — буркнула, заспокоївшись.

— Дурепа вона і є дурепа! Ти б бачила, як він на тебе дивився. Та щоб на мене хоч один хлопець так дивився! Таке не зіграєш, Дар! — протягнула вона з посмішкою і потрясла мене за плечі.

— Неправда, — вирвалася, відвернувшись від неї якомога далі. —  Все це не правда!

— Ти поводишся, як дитина. Дуєшся без причини. Не знаю, що він там накоїв, але пробач йому. Хлопці взагалі тупі створіння, самі не знають, що для них краще.