Читати книгу - "Максим Темний. Володар Заборонених Земель., Костянтин Шелест"

За годину, бурхлива діяльність охорони та інших органів управління вляглася, усі дійові особи знову сиділи за тим самим столом. Щоправда в меншому складі. Стараннями магів, випалену пляму було ліквідовано, навіть запаху горілого не залишилося. Порядок навели, стіл замінили, крісла виростили наново. Макс пив ароматний настій із трав, а мала наминала якісь тістечка одне за одним, на всі зауваження Сеї лише роблячи круглі очі. З усієї ради залишилося тільки четверо, включно з Ельтаром. Рештою, як і багатьма іншими, зараз щільно займалися люди капітана. Його відсутність пояснювалась просто – перед початком заходу його заслав у справі один зі старійшин, той самий, якому не пощастило найбільше. Відмовитися кеп не міг, що-небудь суттєве зробити – теж. Зміг тільки організувати людей, щоб хоч хтось контролював далекі підходи – парк же дуже великий... Але це й усе. Діди, яких Макс придавив одразу на місці, розповіли багато цікавого – стимулював їх Макс просто – попередньо відгородившись від жінок і дітей непрозорою стіною, засунув найнезговірливішому дідові до рота кульку пітьми, а поки решта слухала його крики та дивилася, як дід розчиняється, наче його роз'їдає кислота, продивлявся їх усіх, вирішуючи, хто ж буде наступним. Обирати не довелося – розкололися всі, що називається – до самої дупи. Розповідали про все - його величність, принцеси і капітан тільки хмурилися. "Усе в житті просто, тільки набуває різних форм... комусь не вистачає на хліб із маслом, а комусь на свій літак. Причому – не єдиний, – думав Макс, слухаючи цей потік свідомості. – Люди повинні прагнути більшого – це закон розвитку, а «більше» не має меж. Влада спочатку потрібна, щоб домогтися того, що ти хочеш... а потім уже й для того, щоб "статус кво" зберігався, щоб ніхто цю саму владу не забрав, не змінив стан речей. Як добре, що в нього все є й так". Капітан кивнув правителю і пішов, разом із собою відводячи клятих дідів. Які ж збентежені погляди були абсолютно у всіх присутніх, коли з начебто замученого Максом діда спала ілюзія і він, на своїх двох, живий і майже неушкоджений поплентався слідом за іншими. За кепом пішли ті маги, що плуталися тут від самого початку, а прийшли інші – серйозного вигляду, кілька вогневиків, водник і троє життєвиків. Бойовики зайняли контрольні місця разом з охороною, життєвики почали наводити порядки.

– Що ви так на мене дивитеся? Вирішили вже, що я монстр якийсь? Живцем людину темряві віддати можу? – К'єт не опустила очі, вона посміхалася, – можу, все правильно. Краще так, ніж навпаки.

– Я маю вам подякувати, – вийшов уперед Ріанар, Елья не відпускала його ні на мить, йшла за ним, наче прив'язана, – ви вдруге рятуєте і мою сім'ю, і мій рід...

– Ваша величність, вибачте мою неввічливість... просто ви затіваєте розмову, яка не має закінчення. Ви хочете мені віддячити, але мені нічого не потрібно. За великим рахунком – у вас навіть немає того, що мене може зацікавити. Хіба що доньки... – Ріанар мимоволі зробив крок до дівчат – ось-ось... і я про це. Я вже дуже багато чув запевнень у всьому, що тільки завгодно... і це не завадило всадити мені болт у спину. – К'єт помітно зблідла і безпорадно подивилася на батька, – одні хочуть мене вбити, інші вклоняються і однаково хочуть вбити... так уже вийшло. Я бачу вдячність і щастя в очах вашої дружини. Мені цього достатньо. – Леді Елья зніяковіло перевела погляд на чоловіка. – Давайте краще завершимо іншу справу.

– Ви про що?

– Та про те, з чого ми почали. Принцеса Сея...

– Та тут нема чого особливо обговорювати – мені не потрібно ніяких більше підтверджень, а кому що не подобається – це їхні проблеми.

– Це добре... Сея... тобі достатньо того, що було сказано?

– Так, пане... Я дуже рада, що в мене знову є сім'я... додам, щоб ніхто не думав зайвого – я не збираюся правити, мені не потрібен трон, оголосіть це всім, щоб різні... – вона зам'ялася, добираючи слово, – дурні не влаштовували нічого, подібного до сьогоднішнього. Я хочу підписати зречення від прав на трон, – Ріанар м'яко посміхнувся, але Макс усе одно помітив, що тому стало явно легше.

– Я так розумію – у готель ти вже повертатися не будеш? – ельфа, в роздумах подивилася на Ріанара.

– Звісно ж не буде, – втрутилася Елья, – навіщо їй у готель, якщо в нас так багато місця? Чи ви, Сея, хочете окреме житло?

– Поки що не знаю, – так само задумливо відповіла дівчина.

Пізно ввечері, вже коли натовп різних слуг і служниць виволік усі речі Сеї та решти, уся метушня завершилася, Макс влігся просто в повітрі біля вікна у зручну позу і дивився в небо. "Така ось фігня, малята... Ще трохи і ця сторінка теж перевернеться. От дурниця якась – життя змінилося. І якось це не дуже подобається. От раніше як було – йшов, дерся вгору, сходами подій... то допомагав комусь, то лікував... просто й невигадливо... Борк, Лея, Лакс, Гітано з донькою... то там, то сям щось трапиться... А тепер – начебто чогось досягнув, і магія є, і грошей завалом... але життя крутиться по-іншому... принцеси, королівства, дракони... порятунок світу... хрінь якась. Треба якось загубитися і все. І жити потихеньку, щоб ніхто не знав про нього. Може попадеться панянка, яку не треба рятувати, а треба просто любити? Та дідька лисого – по-любому трапиться якась пекельна дурня і знову треба буде всім доводити, що це не він зламав цей світ, а хтось дуже схожий на нього. "

У двері постукали. Став на ноги, зітхнув. Хотілося запитати – "Хто там?" А сенс? Анне там. І ще одна панянка. Він сподівався, що вона прийде, але після всяких подій уже не дуже сильно. Люди, знаєте, змінюються. І це якраз процес звичайний.