Читати книгу - "Максим Темний. Володар Заборонених Земель., Костянтин Шелест"

"Імовірний розвиток подій, – підсумувала надсистема його уявні метання, – постріл з далекої відстані й удар силою для приховування слідів"

"Точно, – кинувся Макс, – стрілець має бути... якийсь довбаний місцевий снайпер… чому ж я його не відчуваю... Дідько! Дідько! Дідько!! Тому, що він свій – ось чому. З охорони..."

– Сея!!! Сиди!!! – навіть без усяких його жестів дівчину огорнуло блакитнувате сяйво, крісло рвонуло у висоту, ельфа тільки здавлено охнула. – Усі до мене! – плюнувши, нарешті, на всі умовності, закричав Макс, занепокоєння розрослося до такої міри, що терпіти було важко.

– Що ти там кричиш, старий? – придовбався до нього ще один дід – виявляється, весь цей час він щось віщав, – як ти посмів... маги, варта!!! – дід і сам почав щось там тягнути з-за пояса, але, отримавши заморозку, застиг злякано обертаючи очима.

– Стули пельку, – жорстко відповів йому Макс, – якщо зараз щось станеться, я вам усім бороди повириваю! Дівчата – старт!!! – Ані з малечею на руках та інші троє вже сиділи у своїх кріслах, після слів Макса "Буратіно" стартонув наче ракета, миттю відлітаючи геть.

– Неарра, К'єт і ви, ваші величності – під стіл негайно! Ельтар – ви теж, будь ласка, швидше! Стіл здоровий із кам'яною стільницею... хоч прикриє.

– Я згадав цей голос... – багатозначно промовив голова ради і, покректуючи, поліз під стіл, тим самим перервавши обурення, що почалися з боку Неарри. Але К'єт спочатку швидко підійшла до Макса.

– Ти! – вона пильно і схвильовано розглядала його обличчя - Ти!!! Я відчувала... Це ти!!! я тебе вб'ю... Оживлю і знову приб'ю. Неарро, давай за мною... – Остаточно отетеріла Неарра, вже беззаперечно полізла за сестрою під стіл. Його величність усе ніяк не міг наважитися – слухатися йому цього дивного діда чи ні, коли Макс сіпнувся, вихоплюючи з повітря стрілу просто біля грудей Ріанара. Чорна, наконечник налитий силою по саме не можу.

– Швидко під стіл!!! – уже просто кричав він, закриваючи всіх своїм щитом. Охорона й маги досі недолуго тупцювали поруч. Нарешті відреагували. І вчасно - багряна блискавка впала згори й немов розтеклась по створеному захисту, нарешті, його очікування завершилися – запалало. Та так, що Макс тільки хекав. Жарка була настільки сильна, що він уже думав, його розірве. Він злив із ревучої плазмової плями собі в резерв скільки міг і пхав туди ще скільки вистачило сил терпіти. Зірвав з усіх трьох принцес камені і заливав вільну силу прямо туди. К'єт тільки стогнала на руках у батька, отримуючи у свій резерв неабияку порцію. Нарешті бурхливе полум'я заспокоїлося.

– Усе... це дідько видихнулось... Можна вилазити, – сказав Макс відсапуючись. Перед очима мерехтіли кола... Першими вибралася охорона і маги – по-іншому просто не вийшло б. Схоже, Ріанар або хтось іще вельми ефективно прискорював їх. Потім з-під столу спритно вислизнули К'єт і Неарра, потім його величність Ріанар, допомагаючи дружині. Вибравшись, вони завмерли – стіл був єдиною білою ділянкою у двадцятиметровій плямі обвугленої поверхні. Ельтар виліз сам, з іншого боку столу вибиралися інші діди. Макс нікому не допомагав, він слухав навколишній простір.

– Неарра, – відволік він дівчину від споглядання ще димлячої купки мотлоху на місці того злобливого діда, – можеш мені сказати, з чого стріляють ось таким? – він показав їй і всім присутнім ту стрілу, що спіймав.

– Це наведена стріла. Стріляють зі спеціального стріломета. Це як дуже потужний і великий арбалет. Особлива точність не потрібна, бо стріла летить і наводиться сама. – Його величність встиг відповісти першим, вельми зацікавлено розглядаючи стрілу. Леді Елья з переляку притиснулася до чоловіка, її біла накидка сповзла, оголюючи плечі.

"Ах ось воно що! – Стріломет... тому я їх не почув... добре, що охорона все ж таки тут ні до чого. Майже три кілометри. Треба ж... а тепер ось уже я вас бачу... Молодці, допомогли мені... Сила тільки що через вуха не тече... Надсистема... розрахунок" – за мить він уже дістав із сумки свого "Друга" – Тугий свист, стріла пішла. Другий, третій... Три цілі там. Постояв рахунків двадцять... Є. Долетіли. Ось і добре. Повернувся до правителя й інших. Махнув рукою – за десяток секунд прилетіли назад крісло з ельфою і паровозик з дівчатами та малою. Весь цей час Макс оглядав другим зором присутніх, перевіряв, чи не сталося чого. Малеча по прильоту, одразу з сопінням полізла до Сєї на руки і там затихла, обіймаючи її.

– Чи не проясните ви нам, нарешті, хто ви такий? – повелитель дивився з деяким викликом, при цьому підтримуючи дружину.

– Ваша величність, – Макс уважно стежив за горе-радою, – усі пояснення пізніше... Леді, дозвольте-но мені... – він підійшов до Ельї та без вагань трохи відвів її від чоловіка, повернувся до всіх спиною, ховаючи її перед собою, обійняв. Білий туман огорнув їхні фігури.

– Якого темного? – Ріанар не встиг по-справжньому розлютитися, радше дивувався.

– К'єт, люба, заспокой батька, не чекай... – голос Макса з туману звучав нахабно.

– Тату! Невже ти не зрозумів досі? – К'єт досить помітно змінилася – очі сяяли блакитною чистотою, вся вона стала як ртуть, рухома і гнучка, загалом – стала самою собою. Через кілька хвилин туман спав, Макс підвів дружину до чоловіка. Ельта просто сяяла щастям, як усяка любляча і кохана жінка, яка дізналася щось важливе.

– Вибачте, ваша величність, але часу щось пояснювати й доводити не було зовсім, потрібно було рятувати вашу дитину. – очманіле обличчя Ріанара підтвердило його припущення. - Так ви що, всі не в курсі? Тим цікавіше. К'єт, Неарра – у вас буде братик. Готуйтеся. Ну, а поки ви там радієте життю, я поставлю кілька запитань ось цим старим пердунам... – тільки тепер личина сповзла з Макса, він став перед дідами, граючись на долоні вугільно-чорною, здавалося витканою з самої пітьми кулькою. – Ну що, виродки, я вам сказав, що бороди повириваю?