Читати книгу - "На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі"

важкому шатлі в момент його падіння. Її світ звузився до геть

крихітного простору всередині її черепа, а тоді повільно та

болісно почав розпукуватися знову. Насилу спромоглася вона

сісти, намагаючись дивитися прямо. Силкуючись міркувати. Що

з Міллером? Він вибухнув? Загинув? Через довколишню

какофонію скреготливого металевого насильства їй нелегко

було зберегти якесь самовладання.

Вона тулилася до стіни. Скрізь довкола неї всякі-всякі

механізми вилазили зі своїх ніш, падали додолу. Багато з них

були калічні: дряпали ногами по стінах, не маючи снаги полізти

вперед чи зіскочити на підлогу. Спазматично й панічно повзали

вони по колу, мов які комахи, що здихають від отрути. Повітря

було сповнене скреготом та деренчанням їхніх зчленувань. Троє

масивних механтропів оточили Міллера-робота й лупцювали

його, а Міллерів голос тільки й видавав: «Лай-лай-лай-но-но-но!» Один із нападників як ухопив Міллерову клешню, так і

відірвав її, аж сипонули феєрверком іскри та бризнули якісь

яскраві рідини. Видно було: не вистоїть Міллер сам-один. І як би

йому підсобити?

Ось згори злетіла невеличка крилата машина з яскраво-блакитним схожим на кинджал дзьобом, але, пролетівши крізь

ту пітьму, брязнула об підлогу й далеченько по ній просунулася.

Елві підбігла, підхопила її. Неважка, легко піднести, завдовжки

з передпліччя Елві, а яка гостра спереду! Елві видала бойовий

клич і напала на машини, що духопелили Міллера. Вдарила так, аж пальці їй заболіли. Щось гупнуло її в спину, й знову світ їй

звузився, але вона, зібравши докупи всю силу, яку тільки ще

мала, шмагонула те, що вдарило її.

Одна з тих величезних машин облишила Міллера та

обернулася до неї, розкинувши свої клешні на боки, а кожна з

них була зо три метри завдовжки. Вона відскочила, впала, покотилась. Пульсуюче-згубна чорнота була від неї ліворуч, то

Елві почала її обповзати, сподіваючись затулитися нею від свого

масивного нападника.

А той робот легко, мов на крилах, помчав на неї, вимахуючи

клешнями, немов мечами, та тільки торкнувся краю тієї

чорноти, як упав, скрутившись, мертвий. Але інерція ще й

протягла його по підлозі: ноги й клешні тільки похляпали

безживно. Скрекіт і скрегіт у залі вщухли на хвилю. Всі

артефакти звернули на Елві свою увагу. А вона, наступивши

ногою на повергнутого монстра, потрясла кулаками й звитяжно

заволала. Міллер крутнувся й своєю єдиною-позосталою

клешнею протяв одного з двох механтропів, що ще билися з

ним. І знову все довкола заскрекотало-заскреготало, ще гучніш, оглушливіш, ніж досі. Атакував навіть сам цей гамір, б’ючи по

вухах та виводячи екзобіологиню з рівноваги.

Це ж вона опинилася посеред якогось невидимого водоспаду-гуку, буревію, урагану. Не так свідомою волею, як самим тобі

адреналіном її перенесло через тіло переможеного ворога й

погнало довкола тієї мертвої цяти. Ще одна машина вивалилася

з високої ніші, брязнула на підлогу перед Елві. Вона ще

корчилась, як Елві переступила через неї. Останній з

Міллерових супротивників, цілком боєздатний, накинувся на

Міллера, глибоко пронизуючи Міллерів панцер ножаками своїх

клешень. Коли ж наблизилася Елві, той сіпнувся обернутися до

неї. Застрягла в Міллері клешня глухо заскреготала. Міллер

єдиною, що в нього лишилася, клешнею вхопив зап’ястя робота-нападника й увігнав його клешню ще глибше у своє тіло. З

Міллера потекла якась густа рідина, наповнюючи повітря

змішаним смородом нафти й кислоти. Елві оддерла шмат ноги

вбитого робота й так луснула Міллерового ворога, аж сипонули

іскри. Раз, другий! Але ті удари не завдали поторочі жодної

шкоди, а тільки спантеличили трохи. Поранити отаке? Та

швидше вона могла б силою волі злетіти у повітря й підняти

кораблі, що падали, вище, на безпечну орбіту. Однак те

хвилинне замішання допомогло Міллерові.

Лежачи на спині, він просунувся під останнього свого

супротивника. Четверо з шести його членистоногостей почали

довбати передньо-нижню частину тіла того робота. Живіт?

Черево? Вона