Читати книгу - "Американська трагедія"

в цей самий час лікурзьких Гріфітсів запитали, чи розсудливо, на їхню думку, порушувати новий процес і як буде з витратами, і з’ясувалося, що вони зовсім не визнають за потрібне подавати апеляцію (в усякому разі не за їхній рахунок!), і взагалі аж ніяк у цьому не зацікавлені. Що це за мука, і як усе це згубно позначається якщо не в справах, то на становищі в товаристві! Кожної години— справжня Голгофа! Майбутнє Белли, — не кажучи вже про становище Гілберта і самого Семюела, — згублене, розбите. І все через те, що було виставлено напоказ цей підлий злочин, задуманий і вчинений їхнім кровним родичем! Семюел Гріфітс і його дружина були просто роздавлені раптовою катастрофою, що вибухнула як наслідок нехай непрактичного і безглуздого, та все ж доброго вчинку, в основі якого були найкращі наміри. Адже тривалий досвід життєвої боротьби навчив Семюела, що домішувати почуття до справ — безглуздя! До того часу, як він зустрів Клайда, він ніколи не дозволяв собі ніякої чутливості. Треба ж було видумати, наче батько несправедливо повівся з молодшим братом! І ось що з цього вийшло! Дружині й дочці доведеться кинути рідні місця, де минули найщасливіші, безтурботні роки їхнього життя, і оселитися, немо «вигнанкам, — можливо, назавжди, — в якому-небудь передмісті Бостона або ще де-небудь… і вічно зносити співчутливі і настирливі погляди навколишніх! А сам він майже безперервно від моменту катастрофи обмірковував з Гілбертом, чи не варто об'єднати підприємство на акціонерних засадах з якою-небудь лікурзькою чи іногородньою фірмою, чи, може, перевести все діло (і не поступово, а якнайшвидше), скажемо, в Рочестер чи Буффало, Бостон або Брук-лін, де можна збудувати головну фабрику. Всю цю ганьбу можна знести, тільки відмовившись від Лікурга і від усього, що з ним пов'язано. Вони повинні починати життя заново, — принаймні наново завойовувати собі становище в суспільстві. Це не так уже важливо для нього самого і для його дружини — адже вони вже віджили свій вік. Та Белла, Гілберт, Майра… де і як тепер відновити їхнє добре ім'я?

І от, ще до того, як закінчився процес, Семюел і Гілберт вирішили перевести виробництво комірців і сорочок у Південний Бостон, де вони могли б скромно залишатися в тіні до того часу, поки хоча б частково не забудеться ця нещасна і ганебна історія.

Ось чому в дальшій допомозі Клайдові було остаточно відмовлено. І тоді Белнепу і Джефсону довелося замислитись. Адже зрозуміло, що їхній час, який донині було присвячено дуже успішній практиці в Бріджбурзі, треба розцінювати на вагу золота; багато справ, відкладених через надзвичайну терміновість процесу Клайда, чекали на їх увагу, і обидва’ юристи аж ніяк не були переконані, що з ділових розрахунків чи філантропічних мотивів вони повинні і можуть дозволити собі допомагати надалі Клайдові, не сподіваючись на яку-небудь винагороду. І справді, вони розуміли, що витрати при поданні апеляції будуть дуже значні. Протоколи суду величезні. Доведеться робити великі витяги і конспекти, що дорого коштують, а кошти, що відпускає на це держава, мізерно малі. Але, заявив Джефсон, безглуздо припускати, що західні Гріфітси зовсім нічого не можуть зробити. Адже кажуть, що вони протягом багатьох років провадили релігійну і благодійну діяльність. Якщо їм сказати про теперішнє трагічне становище Клайда, можливо, вони зуміють усілякими там відозвами про допомогу зібрати кошти хоч би на те, щоб оплатити витрати, пов’язані з поданням апеляції? Так, звичайно, вони досі не допомагали Клайдові, але ж свого часу матір сповістили про те, що в її приїзді немає потреби. Тепер — інша справа.

— Треба дати їй телеграму, нехай приїде, — діловито запропонував ДжефСОН. — Ми доможемося, щоб Оберуолцер відклав оголошення вироку до десятого, якщо скажемо, що вона приїжджає. І ось що: спершу просто запропонуємо їй приїхати, а якщо вона відповість, що не може, тоді подумаємо щодо грошей. Та вже на дорогу вона ж напевно дістане, а може, дещо і на апеляцію.

Після цього було надіслано телеграму і лист, які сповіщали м-с Гріфітс, що хоч Клайдові поки що ні слова ще про це не сказано, однак його лікурзькі родичі відмовили йому на майбутнє в будь-якій допомозі. Крім того, вирок буде оголошено не пізніше десятого числа, і заради душевного спокою Клайда необхідно, щоб при цьому був хто-небудь з рідних, найкраще — мати. Мова йшла також про те, що слід знайти кошти для сплати витрат на апеляцію або хоч би подати якісь гарантії щодо цього.

І от м-с Гріфітс на колінах благає бога допомогти їй. Нині він мусить проявити свою всемогутність, своє незмінне милосердя. Звідкілясь повинні прийти просвітлення і допомога, бо інакше як вона добуде грошей на дорогу, не кажучи вже про витрати на апеляцію?

Так вона молилася, стоячи на колінах, і враз — раптова думка. Газети мучать її, домагаючись інтерв’ю. Репортери переслідують її на кожному кроці. Чому вона не поїхала на допомогу синові? Що вона думає про те і що про це? Так чому б, сказала вона собі, не піти до редактора якої-небудь великої газети з тих, що безперестанку напосідають на неї з розпитами, і не розповісти йому, в якому скрутному становищі вона опинилася? І вона пообіцяє редакторові, що коли він допоможе їй своєчасно поїхати до сина, так, щоб вона могла бути поруч нього того дня, коли читатимуть вирок, вона, мати, сама напише про все в газету. Адже репортерів посилають повсюди, навіть і в суд, — вона читала про це. Чому ж не послати її, матір Клайда? Хіба вона не могла1 б усе розповісти і написати? Хіба вона не написала безліч проповідей?

І вона підвелася — тільки для того, щоб ізнову опуститися на коліна.

— Ти відповів мені, господи! — вигукнула вона.

І, знову підвівшись, вона дістала своє старе коричневе пальто, жахливий коричневий капелюх із зав’язками — породження якихось особливих уявлень про вбрання, що підходить особі, яка присвятила себе релігійній діяльності,— і зразу подалася в редакцію найбільшої і най впливовішої денверської газети. Процес її сина був так широко відомий, що її негайно провели до головного редактора. Незвичайна відвідувачка дуже зацікавила його, і він вислухав її співчутливо і з пошаною. Він зрозумів її становище, і зміркував, що погодитися з нею — в інтересах газети. Він вийшов і за кілька хвилин повернувся. Отже, її зараховано кореспондентом на три тижні,— про дальше її повідомлять окремо. Її витрати на дорогу в обидва кінці буде оплачено. Помічник, до якого він зараз направить її, пояснить, як їй треба складати і